Питання патріотичного виховання в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського.

Загальні проблеми виховання громадянина-патріота здавна намагалися розв'язати філософи, педагоги: Сократ, Антісфен, Платон, Арістотель, Т.Мор, Т.Кампанелла, Ф.Рабле, Я.Коменський, П.Гольбах, Ж.-Ж.Руссо, Г.Песталоцці, Й.Гердер, А.Дістервег та ін. На теренах України питання патріотичного виховання хвилювало державних і громадських діячів, педагогів і письменників: Я.Мудрого, П.Орлика, Ф.Прокоповича, Г.Сковороду, Т.Шевченка, П.Куліша, Д.Чижевського, Лесю Українку, І.Франка, К.Ушинського, М.Грушевського, В.Винниченка, С.Рудницького, Г.Ващенка, А.Макаренка та ін.

Поняття "патріотизм" як логічно оформлена загальна ідея має давнє походження. Сам термін визрів значно пізніше (що цілком природньо, адже поняття завжди з'являється раніше терміна), але вже факт його існування є свідченням одвічного прагнення людства до спільності з метою самозбереження свого роду, племені, нації як етносу.

У цілому ж понятійне навантаження терміна "патріотизм" на філософському рівні відображає систему поглядів народу на природу і суспільство; на масово-побутовому рівні виражає успадковану і культивовану в народі любов до всього свого рідного (мова, культура, традиції тощо); на раціонально-суспільному рівні патріотизм являє буття народу в часі, самоусвідомлення і самоутвердження себе як етносу серед інших народів світу і співпрацю з ними; на особистісному рівні сповідує почуття любові і відповідальності за долю свого народу, свідому постановку інтересів суспільства вище за власні. Сформовані, підтримані і примножені вихованням, усвідомлені і закріплені в етнічному інстинкті самовиживання, патріотичні почуття допомагали особі і національному загалові в цілому мобілізувати свої внутрішні фізичні і духовні сили у боротьбі за своє природне і суспільне виживання, що передбачало надзвичайну живучість і генеративність патріотизму, тобто його здатність до відновлення, відтворення, часто – спонтанно, без цілеспрямованого наукового чи політичного втручання в суспільну свідомість.

Історико-педагогічний аналіз творчої спадщини В.О.Сухомлинського дає підставу стверджувати про намагання педагога розв'язати проблему гармонійного виховання людини і громадянина, яке виражалося у його надзвичайній обізнаності як з досвідом, методами, підходами та засобами народного виховання, у зв'язках з культурою, звичаями і традиціями українського етносу, так і в його творчому підході до застосування у своїй практичній діяльності ідей прогресивних діячів і педагогів.

Не маючи можливості відкрито виступати проти цілеспрямованої орієнтації на заполітизовану освіту, яка за своєю природою формувала безетнічних конформістів-"безбатченків", В.О.Сухомлинський бореться за збереження всього людського в людині, переконуючи, що досягнення науки і техніки без культивування духовності може втратити не лише смисл, а й призвести до небажаних негативних наслідків у суспільстві. У 60-х роках педагог зробив якісно новий перехід від суто інтернаціоналістичної педагогіки до акцентування на національну культуру, розвиваючи в учнів цілісне сприймання світової культури крізь призму національної самосвідомості. Ідучи шляхом збагачення духовної культури особистості, він використовував у вихованні етнічні, психологічні і соціологічні підходи, ввів в обіг такі нетрадиційні для радянської педагогіки поняття, як дух, духовність, сердечність, людяність, совість, сором, повага тощо. Зокрема, розглядаючи поняття "дух" як особливу форму освоєння людиною світу і водночас як форму її саморозвитку, В.О.Сухомлинський дав визначення, що "дух – це сукупність усіх багатьох надбань свідомості, розуму, почуттів, сукупність, сконцентрована у яскраво вираженій індивідуальності".

Висунута В.О.Сухомлинським ідея формування людини, її світогляду найяскравіше проявляється у процесі патріотичного виховання, яке, на думку педагога, є саме тією сферою духовного життя, що проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина.

Розглядаючи патріотизм як сукупність політичних і моральних ідей, моральних почуттів, В.О.Сухомлинський здійснював патріотичне виховання на основі гармонійного взаємозв'язку інтересів особистості і держави, наголошуючи при цьому на недопустимості відриву впливу на свідомість і почуття від діяльності з обов'язковим урахуванням особливості духовного життя вихованців у різні вікові періоди. При цьому він підкреслював, що, по-перше, патріотичні і моральні ідеї трансформуються в стійкі духовні утворення – погляди, переконання, ідеали, ціннісні орієнтації – за умови, коли особистість добуває їх дослідницьким, трудовим, евристичним шляхом з певної системи знань, відомостей, художньо-естетичних образів, національних традицій, звичаїв тощо. По-друге, удосконалення в учнів світоглядної свідомості патріота відбувається шляхом оновлення змісту освіти, який за своїм обсягом і характером має відображати насамперед ідейно-ціннісне багатство рідного народу і вищі здобутки світової культури, сприйняті крізь призму національної свідомості. По-третє, участь школярів у суспільно корисній праці, яка має патріотичне спрямування, повинна носити дієву форму розвитку обов'язку і у вивчення життя і практичної діяльності, різноманітних граней педагогічної

Але, за глибоким переконанням В.О.Сухомлинського, саме в отроцтві вдруге народжується людина як свідомий громадянин-патріот. Це твердження вченого грунтується на поданій ним же структурі духовного світу особистості: розум–почуття–погляди–переконання–воля, що фундаментально висвітлено у ряді його монографічних праць, зокрема у книзі "Народження громадянина".

Актуальність проблеми патріотичного виховання і відповідність ідей В.О.Сухомлинського принципам державної освітньої програми в період відродження і розбудови національної школи в Україні, необхідність посилення ролі патріотичного виховання підлітків у сучасних умовах зумовили вибір теми нашого дослідження: "Проблема патріотичного виховання підлітків у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського".

підлітка, але і виявом відповідальності перед суспільством, державою; по-третє, забезпечується гармонія розвитку фізичного і духовного життя підлітка, його готовність до суспільно корисної праці, до захисту Батьківщини від ворогів.

Формування особливого емоційно-психологічного стану усвідомленої єдності з історією народу і минулими поколіннями забезпечувалося широким використанням ученим народної спадщини: традицій, обрядів, ритуалів, фольклору тощо. Це сприяло як осягненню етнічної унікальності свого народу, його національної сутності, ментальності, так і залученню підлітків до різних елементів національної культури –мови, традицій, історії, мистецтва, звичаїв, національного одягу тощо.

Патріотичне виховання засобами традицій у концепції В.О.Сухомлинського відображало і цілу низку виховних аспектів:

– патріотичний (виховання любові до рідного краю, Батьківщини, відчуття громадянства);

– соціальний (введення в практику зразків гуманних стосунків та ідеалів народу);

– трудовий (залучення до традиційних видів трудової діяльності народу);

– художньо-естетичний (залучення до народної творчості у видах декоративно-прикладного мистецтва, розвиток художніх здібностей);

– екологічний (примноження багатств і захист рідної природи, усвідомлення єдності людина – природа – суспільство).

Своєрідною школою патріотичного виховання у педагогічній практиці В.О.Сухомлинського можна вважати природу рідного краю, що використовувалась ученим не тільки як фактор впливу на виховання інтелектуальної і емоційної сфери підлітків, загального розвитку їх організму і зміцнення здоров'я, але й як утвердження високих моральних якостей людини-патріота своєї Батьківщини.

Похідними у системі патріотичного виховання В.О.Сухомлинського ми виділили:

– усвідомлення значення рідної мови;

– віра в ідею про невичепність можливостей служіння своєму народові, рідній Батьківщині;

– поглиблений інтерес до минулого рідного краю і прагнення до примноження традицій народу, збагачення його культури;

– здатність мислити критично і самокритично в процесі формування національної самосвідомості;

– гуманне, турботливе ставлення до оточуючих, особливо до своєї родини;

– відповідальне ставлення до суспільно корисної праці і навколишнього природного середовища.

Основні форми, методи і засоби виховання патріотизму, які використовував В.О.Сухомлинський у Павлиській середній школі для розвитку вищих почуттів, формування громадянської свідомості, організації суспільно корисної діяльності, стимулювання суспільної поведінки і нагромадження особистісного життєвого досвіду підлітка.

Історико-педагогічне дослідження дає підстави для таких теоретичних висновків:

1. Ретроспективний аналіз філософських, історичних, педагогічних джерел з досліджуваної проблеми дає змогу стверджувати, що патріотизм є значущою духовною цінністю, яка в усі часи і в усіх народів мала і має конкретно-історичний національний зміст, характер та форми виявлення.

2. Історико-педагогічний аналіз життєвого шляху В.О.Сухомлинського, архівних документів показує, що джерела педагогічної творчості вченого становили особистісне начало, неповторна самобутність, любов до української культури, літератури, традицій, що у поєднанні з любов'ю до дітей, пропагуванням загальнолюдських цінностей, талантом педагога і створило основу його педагогічної діяльності.

3. Встановлено, що В.О.Сухомлинський розглядав патріотизм як самовіддану любов до рідної землі, її народу, держави, як важливу складову духовності, що виражається у спрямованості свідомості, волі, почуттів гармонійно розвиненої, творчої особистості з національною ментальністю і національно-громадянською свідомістю, високою відповідальністю за сучасне і майбутнє держави.

4. Аналіз педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського з питань врахування вікових і психолого-педагогічних особливостей підлітків у патріотичному вихованні дає підстави стверджувати, що неможливо успішно формувати і розвивати патріотизм з допомогою лише навіювання, наслідування, а тим більше примусу. Справжнім може бути лише той патріотизм, що самостійно народжується в душі дитини, і будь-яка поведінка особистості є лише тоді глибоко патрітичною, коли вона є результатом свідомої волі і переконання. Найбільш сприятливим етапом для формування патріотизму є отроцтво.

5. Дослідження напрямів і змісту діяльності педагога виявило діалектичну єдність трьох компонентів виховання патріотизму: знання–переживання–вчинки, які визначають глибину цього почуття, його дієвість. На перший план педагог ставив формування культури почуттів і бажань, спрямованих на внутрішню роботу душі. Інформаційні елементи (політичні і моральні ідеї, знання про Батьківщину, народні символи, традиції тощо) міцно засвоюються у психіці підлітка (проходять через серце, відбиваються у свідомості) і трансформуються у волевиявлення вчинками на тлі емоційного забарвлення.

6. Квінтесенцією патріотичного виховання В.О.Сухомлинського є органічне злиття сукупності специфічних виховних можливостей кожного окремого предмета з поєднанням суб'єктивних зусиль кожного вчителя з метою комплексного впливу на свідомість, почуття і поведінку вихованця на основі принципів узгодження виховного процесу з навколишнім життям, зв'язку минулого з сучасністю.

У період відродження української державності перед освітою постає завдання виховати таких людей, для яких вірність Україні постає невід'ємною ознакою національно свідомого громадянина-патріота. Саме тому концепція В.О.Сухомлинського з питання патріотичного виховання школярів – його ідеї, погляди, думки, рекомендації, поради – повинна жити і служити людям, повинна продовжуватися у творчому використанні його наукової і педагогічної спадщини у надзвичайно сприятливий для цього час – становлення української національної школи.

Визволення  Дніпропетровщини розпочалася 8 вересня 1943 року.

 Першими звільнили селища Межова та Петропавлівка. Наші хоробрі воїни, не маючи й дня відпочинку, вели запеклі бої, поступово звільняючи все більше селищ та міст Дніпропетровської області. Місто ж Дніпропетровськ було визволено 25 жовтня 1943. Там більше 2 років цілковито панували нацисти. Вони масово розстрілювали мирних жителів, знущалися над ними, виганяли з власного житла, морили голодом. На окраїні міста окупанти влаштували концтабір, де потерпали від тортур військовополонені бійці і командири Червоної Армії. Не дивлячись на пережите, мешканці міста не падали духом і вірили у перемогу, а також вели широку підпільну діяльність.

У другій половині вересня 1943 року радянські війська, прорвавши оборону загарбників на річці Кільчень, почали бої за визволення Дніпропетровська. 27 вересня 1-а гвардійська армія звільнила лівобережну частину міста - Амур-Нижньодніпровський район. Вранці 24 жовтня на західній околиці правобережної частини Дніпропетровська, вийшли частини 152-ї стрілецької дивізії, котрі форсували Дніпро в районі Сухачівки. У той же час 39-а гвардійська стрілецька дивізія форсувавши Дніпро в районі села Чаплі, розгорнула бої за південно-східні окраїни міста та вранці 25 жовтня опанувала селом Лоцманська Кам'янка. О 12 годині того ж дня Дніпропетровськ був повністю звільнений від гітлерівських окупантів.

У Дніпропетровській області наразі проживає більше 130 тисяч ветеранів. Це більше 7 тисяч інвалідів війни, більше 4-х тисяч учасників бойових дій та більше 127 тисяч – безпосередніх учасників війни. З кожним роком, їх стає все менше. А скільки воїнів загинуло підчас визволення Дніпропетровщини від німецьких загарбників – не перелічити. Мешканці області вже майже 70 років не забувають шанувати пам'ять загиблих та виказувати свою повагу ветеранам Великої Вітчизняної. Зокрема, у Кривому Розі знаходиться 20 братських могил. Чиїсь імена відомі, а чиїсь ми ніколи не дізнаємося.

Визволення Дніпропетровщини від  німецьких загарбників.
Виховний захід

На дошці надпис «25 жовтня 1943 –70 річниця визволення Дніпропетровської області від німецьких загарбників»

1.    25 жовтня весь український народ відзначатиме 70 річницю звільнення Дніпропетровської області  від німецького загарбника

2.   70 років. Швидко, мов весняні струмки, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові покоління. Але не старіє, не зникає пам'ять тих літ. Вона живе у спогадах бійця і в суворому монументі, як свідок грізних років і переможних боїв, пильно дивиться на нас в залах музеїв із сторінок книг; її мужню і величну, надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.

1.    Пам'ять, стій! Зупинись на хвилинку.

Серце замри…

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим!

2.    Це на світанку сталося колись:

Стривожений із муками і жалем

Світ стрепенувся, кров’ю вмить залився,

Неначе розпанаханий кинджалом.

1.    Війна назустріч молодому дню.

Із гуртком, із брязкотом котилася.

Лавиною металу і вогню

На нашу землю й долю навалилась.

2.    Для більшості наших співвітчизники війна розпочалася 22 червня 1941 року, коли фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. На українських землях війна тривала 1225 днів і ночей, з 22 червня 1941 року по 28 жовтня 1944 року

1.    Весь народ піднявся на захист Вітчизни. Країна перетворилася на величезний бойовий табір, охоплений єдиним поривом розбити ворога, вигнати його з рідної землі, знищити фашизм. Чудеса мужності, стійкості і героїзму виявив наш народ!

2.    Нема такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі не пролилася кров українських воїнів, де не проявилася їхня могутність і відвага, адже кожен знав, що він захисник рідної земної, народу.

1.    У землі і в гарячім літі,

Клекоче битва, грізна і трудна.

І так багато є доріг на світі,

Але до перемоги - лиш одна

2.    Лише одна веде туди дорога,

В задимлену сувору данину,

Хоча вона така важка і довга –

Через бої, через усю війну.

1.    Боротися і перемагати допомагала воїнам пісня. Яка зігрівала їх у зимовий холод, підтримувала і допомагала вижити в тяжких умовах війни. Пісня нагадувала воїнам про рідну домівку, про матір, про коханих.

1.    За роки війни представники України одержали 2,5 млн. орденів та медалей, 2072 українці отримали звання Героя Радянського Союзу. 32 – двічі Герої Радянського Союзу. Льотчик Іван Кожедуб – тричі Герой Радянського Союзу

2.    Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити не можливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів

1.    Солдатів подвиг, про який сьогодні дізналися ми,

Не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно не жаль не має мови,

Лиш має біль…

2.    І тому я прошу вшанувати воїнів хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

На медіаекрані свічка

1.    Скільки битв одгриміло довкола

У навіжений божевільний час

Та чорна кривда правди не зборола

І не піддався світ пітьмі, не згас.

Хто гордий, той не стане на коліна,

Таких нікому не перемогти.

2.    Нехай добром нам стеляться дороги

Нехай життя нам більше втіхи дасть,

Та знаймо, що за радість Перемоги

Заплачено мільйонами нещасть!

1.    Давно я чув, що з просторів небесних

Нам світять зоряними в нічній імлі

Безсмертні душі праведників чесних, -

Отих людей, що вмерли на землі.

2.    Солдатські душі. Вони очима-зорями дивляться на нас з небес, журавлями пролітають над нами, сумно курличучи в небесній далині.

Пісня «Журавлі»

1.    Щою жар милосердя злоба не згасила,

Щоб нас не здолали байдужість і гнів,

Давайте ходоти не лиш на могили,

А в кожну домівку зайдіть до солдата…

Бо завтра вже буде запізно

2.    Ветерани! Сивочолі наші, дорогі, скільки горя випало на долю вашого покоління, але ви мудрі, ви вмієте любити і прощати. Спасибі, що вистояли, що вижили, що перемогли. Якби не ви, не було б сьогоднішнього свята.

1.    Пливуть літа так швидко наче хмари

І двічі жить на світі не дано,

Дивіться ж діти не споганьте слави

Й опалене війною знамено

2.    Живіть собі без кривди, без тривоги

Свободою втішайтесь, як орли,

Та честь дідів не затопчіть під ноги,

Щоб ваші діти вас не прокляли

1.    Перед могилами наших дідів і прадідів, перед сивочолими ветеранами, які подарували нам мир, життя, розгромили ворога і захистили нашу землю ми обіцяємо любити Україну, своєю працею і вчинками зробити її сильною, багатою і квітучою.

 

Самостійна робота учнів як засіб ефективного застосування набутих предметних компетентностей на уроках історії та правознавства

Самостійна робота учнів як засіб ефективного застосування набутих предметних компетентностей на уроках історії та правознавства

І частина

(Теоретична )

            Не тільки старайтеся передавати людині знання , а й прагніть                             щоб     вона отримала потребу сама доходити до них.

                                                                                 В. Одоєвський.

1. Вступ.

Протягом століть йшов пошук досконалих методів навчання учнів педагогами, психологами узагальнювався певний досвід ,пропонувалися нові ідеї в галузі вивчення гуманітарних наук.

У наш час зростає потік інформації ,поширюється тенденція до відтворення справжньої історії і права, без перекручувань і фальсифікації. На сторінках преси з*являється ряд альтернативних думок на певні історичні проблеми і, навіть , цілі періоди ,обсяг знань надзвичайно швидко збільшується.

Сучасна школа повинна виховувати у школярів здатність до самостійної навчальної діяльності, самостійного здобування знань, і проявляти такі якості мислення ,як самостійність , активність ,гнучкість , швидкість.

Ця тема в наш час є дуже  актуальною,тому що самостійна робота з учнями на уроці і в позаурочний час - це використання різноманітних видів індивідуальної і колективної навчальної діяльності учнів , яка здійснюється ними на навчальних заняттях або вдома за завданнями вчителя , під цього керівництвом , однак без його безпосередньої участі.

Об*єкт дослідження :

Самостійна робота учнів на уроках історії та правознавства.

Предметом мого дослідження є :

Використання форм самостійної роботи учнів як засіб ефективного застосування набутих предметних компетентностей на уроках  історії та правознавства.

Тому що навчити учнів самостійно здобувати знання , розвивати їх пізнавальні здібності – одне з найважливіших завдань школи на сучасному етапі.

2. Основна  частина.

 Організація самостійної роботи  учнів на різних етапах уроку та при виконанні домашніх завдань.

Сучасним школярам дуже важко розібратися, правильно оцінити ряд подій виходячи із того потоку інформації (годиною досить суперечливої), котра виплескується на нас із боці преси, радіо й телебачення. У зв’язку із цим виникає необхідність вирішення ряду проблем. Однією із таких проблем, котра потребує негайного вирішення є проблема формування в процесі навчання активного, самостійного, творчого мислення школярів. Учням потрібно допомогти позбутися шаблонового, стереотипного мислення, стандартних установок, котрі вбивалися в їхні голови ще із дитинства

Проявляти такі якості мислення як самостійність, активність, гнучкість, швидкість й інші.

 В навчанні історії слід розрізняти:

1) самостійність мислення проявляється при розгляді суті явищ (подій, процесів) й веде до формування переконань; із нею тісно пов’язана й самостійність в використовуванні навичок й вмінь, прийомів розумової роботи, методу пізнання;

2) самостійність характеру, поведінка особистості, котра виражається в умінні поступати у відповідності зі своїми поглядами, до того чи іншому відношенні до оточуючого;

З) самостійність поштовху до діяльності, її мотивів; для неї важливі прояви інтересу, ініціативи, творчості;

4) самостійність в практичній діяльності.

Не треба забувати, що існує принципова різниця між пізнавальною діяльністю: а) при передачі готових знань; б) при формуванні знань на основі самостійної розумової діяльності учнів. Головним виглядом пізнавальної діяльності учнів за способом передачі готових знань є запам’ятовування, при слабкому прояві розумової активності й самостійності.

На початку 50-х років був запропонований пізнавальний процес, при якому знання формуються на основі самостійної розумової діяльності учнів. Учень без сторонньої прямої допомоги повинен розібратися в явищах суспільного життя, 

розкрити їх суть. Пізнання рухається від явища до суті, а від суті знову до явища, але й тепер це явище усвідомлюється повніше, глибше. Самостійне розкриття суті явищ органічно пов’язане із використанням знань, умінь, життєвого досвіду учнів.

Для організації самостійної навчальної діяльності необхідно забезпечити її доступність й різноманітність, враховуючи при цьому вікові та індивідуальні особливості учнів,  дотримуючись дидактичних вимог.

Самостійна робота під час уроків історії має велике навчальне і виховне значення. Вона може дати бажані наслідки лише тоді, коли :

 вчитель застосовує її у певній системі та послідовності;

 правильно керує нею;

 працює в тісному контакті із вчителями інших предметів, особливо гуманітарного циклу.

В чому ж полягає суть самостійної роботи? Самостійною є та діяльність, під час якої учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, й яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня й форму організації навчання.

 Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає у собі такі сторони:

- ставлення вчителя до проявів самостійності;

- уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;

- уміння виділяти головне й другорядне;

- оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;

- наявність чи відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;

- самостійне застосування засвоєних знань;

- оцінка учнем своєї роботи й її результатів.

Навички й вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.

Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність вчителя, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна й раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної із подоланням учнями певних труднощів й підведення підсумків виконання й об’єктивна оцінка роботи.

Для того, щоб самостійна робота була  ефективною, важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх,повинен  існувати взаємозв’язок класної й домашньої самостійної роботи.

Ми організували класну роботу так, щоб домашня самостійна робота була  її органічним продовженням. Великою мірою робота учнів, хід уроку тісно зв’язані й залежать від якості самостійної роботи учнів удома. Мета домашньої роботи - міцне закріплення вивченого на уроці матеріалу, глибше його осмислення, дальший розвиток набутих учнями умінь й навичок самостійної роботи із текстом підручника, історичними картами. ілюстраціями, схемами. Учні, виконуючи домашнє завдання, привчалися писати прості і розгорнуті плани із окремих питань й тим, складати різні тематичні таблиці, працювати із матеріалами періодичної преси, готувати невеликі повідомлення, реферати на історичні й суспільно-політичні теми.

Домашня робота носила творчий характер, будила думку школяра. Вчитель на уроці максимально застосовував прийоми стимуляції активного самостійного мислення, щоб творчий дух не залишав школяра й вдома, спонукав його до самостійності й активності.

Часто учень не засвоює тієї чи інший матеріал через невміння самостійно виконувати навчальні завдання, зокрема домашні. Дуже важливо навчити учня складати план й тези прочитаного. Спочатку вчитель навчав учнів на уроці цієї роботи. На такому уроці діти працюють колективно, після  дворазового читання тексту підручника учні старалися проаналізувати його, при допомозі вчителя виділити головне. Можна працювати над текстом, розбивши його на окремі частини й аналізувати кожну із них. Важливо, щоб вчитель надалі давши вказівки щодо самостійного складання плану, техніки читання, запам’ятовування, запису тез тощо.

Потрібно контролювати роботу учнів через фронтальне опитування. Важливо і надалі окремим учням роздавати картки для самостійної роботи із подібними завданнями, скласти план прочитаного тексту, скласти тези прочитаного; потім збирали й перевіряли зошити окремих учнів. Таким чином було б зрозуміло, на 

стільки учні вміють виділяти головне, над чим ще треба попрацювати й вияснити, чи вміють учні лаконічно й суттєво виражати свої думи. Не усі учні володіють належним темпом читання, й цей недолік негативно позначається на успішності. А, щоб виправити становище треба понад уваги приділяти самостійній роботі над текстом підручника, застосовувати систему вправ на читання й аналіз тексту підручника, а також давати додаткові завдання додому - прочитати життєпис полководця, уривок із поеми, статтю в газеті тощо.

Дуже важливо навчити учня працювати із книжкою й в школі, й вдома, виробляти в нього звичку “копатися в книжках”. Добре ілюстрований підручник дає можливість набагато краще організувати найрізноманітніші види роботи із ним, активізувати розумову діяльність учнів, розвивати у яких активність, самостійність, творчу уяву.

Ілюстрації підручників діляться на композиційні, схематичні, фотоілюстрації.

Самостійну роботу учнів над ілюстраціями підручника ми організували так, щоб вона була різноманітною - це й уявні екскурсії до тієї чи іншої країни на основі ілюстрацій підручника й використання для порівняння двох чи кількох ілюстрацій й інші форми роботи. Основною умовою самостійної роботи учнів із ілюстраціями було б вміле поєднання слова вчителя із текстом підручника й малюнком.

Майже у кожної дитини є потреба проявити свої творчі нахили, цю потребу учень може реалізувати в процесі написання твору, адже процес написання твору є процесом творчого уявлення. Спочатку твір існує як система уявлень про факти, події, котрі треба певним чином відібрати. Щоб успішно керувати цим процесом, розвивати творчі здібності учнів, необхідно знати  їхні індивідуально-психологічні особливості, ставлення дітей до навчання, особливості їхніх знань, умінь й навичок, вольових якостей.

Ще одним із важливих видів самостійної роботи, Яка сприяє розвитку логічного мислення, усної і писемної мови, творчості, активності і самостійності учнів є ведення словника. У курсі історії стародавнього світу учням доводитися мати справу із великою кількістю слів й виразів, без правильного розуміння яких, не можна засвоїти історичного матеріалу.

Для підвищення активності й самостійності на уроках історії були використані такі форми самостійної словникової роботи:

самостійне з’ясування значення слова за допомогою словників, 

енциклопедій, довідників;

2) складання усно, а потім письмово оповідань-мініатюр із відомими вже словами й термінами;

3) рецензування цих оповідань учнями;

4) добір слів й термінів, що стосуються певної теми, розділу;

5) різноманітні форми роботи із картками.

Розуміння історичного процесу неможливе без уявлення його в хронологічних рамках. Хронологія приводити весь багатий історичний матеріал у відповідно-визначений порядок, фіксує історичні події в часі у тій послідовності, в якій смердоті відбувалися. Розвитку логічного мислення сприяють хронологічні картки. Так, на одній картці можна записати століття, на другій - дату, на третій - подію. Показуючи картку на якій записано дату, учням пропонувалося назвати подію.

Дуже важливо навчити дітей користуватися “лінією години”. У старших класах багато уваги приділялося таким видам самостійної роботи,  як складання плану-конспекту, який передбачає не лише стислий виклад головних положень, їхніх доказів, але й і наведення фактів, котрі ілюструють ці положення. Ефективність роботи по складанню плану великою мірою залежить від наявності в учнів навичок смислового аналізу тексту. План складався за текстом підручника, за кількома джерелами, скласти план оповідання, план розповіді до картини, план розповіді вчителя.

Важливою є робота учнів над висновками як по окремому уроку, а й по темі вцілому. Вивчаючи історичні факти й події, учні узагальнювали ці факти й складали короткі висновки. Спочатку висновки робилися ними за одним із якихось уроків, потім, коли учні оволодіють певними навичками складали висновки - по всій темі. Активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє формуванню у яких самостійності і робота по складанню порівняльних таблиць й схем.

В значній мірі розширюють й поглиблюють історичні знання учнів художньо-історична й науково-популярна література. Це насамперед досягається тим, що вчитель організовує позакласне читання учнів й сам використовує уривки із цієї літератури при поясненні матеріалу на уроці. Існують певні види роботи учнів із цією літературою, котрі найбільш активізують учнів й прищеплюють їм навички самостійної роботи. Це - домашні письмові твори за художньо-історичними 

книжками й складання учнями старших класів рецензій на історичну літературу.

Наочність - у викладанні історії також має важливе значення. Використовуючи під час уроків історичну картину чи навчальний кінофільм, вчитель більш активно діє на пізнавальну діяльність учня. Важливо самих учнів навчити читати історичні картини, використовуючи багаж знань по даній темі. Працюючи над розкриттям змісту картини учні розширюють свої історичні знання по даній темі, роблять свої маленькі “відкриття”, а це підвищує інтерес до уроку й допомагає краще засвоїти нові терміни. Одним з видів активного використовування історичних картин є прийом складання учнями усної, а потім й письмової розповіді за двома-трьома й понад історичними картинами. Це усна розповідь заздалегідь даними питаннями із використанням для ілюстрацій історичних картин; письмова творча розповідь за історичними картинами.

Щоб самостійна робота учнів був ефективною потрібно дотримуватись певних умов:

1) чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;

2) характер завдань й запитань для самостійної роботи та їхні складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;

3) завдання для самостійної роботи мають бути доступними й посильними;

4)по винна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їхні знань та умінь);

5) повинна дотримуватись систематичність й послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання;

6) важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їхнього;

 7) повинен існувати взаємозв’язок класної й домашньої самостійної роботи.

Експериментальні дослідження підтверджують, що самостійна робота учнів у процесі вивчення історії є основним засобом виявлення й розвитку у них творчих здібностей й обдарованості, підготовки їх до практичної діяльності. Залежно від підготовленості учнів, вчитель щоразу повинен сам визначати послідовність і насиченість самостійної роботи, проявити свою творчість та ініціативу. У міру переходу учнів із класу в клас зростає рівень їх знань і пізнавальних  можливостей. Історичний процес розкривається все повніше і глибше. У зв’язку із цим й види самостійної роботи поступово ускладнюються, 

але й треба також пам’ятати, що самостійна робота - не самоціль, а один з засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя, до практичної діяльності.

Звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Політичні наслідки Другої світової війни та українське питання

Звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Політичні наслідки Другої світової війни та українське питання

Після взяття Києва війська 1-го Українського фронту, продовжуючи наступ на Коростень, Житомир і Фастів, створили на Правобережній Украї­ні Київський стратегічний плацдарм. Спроби німців у другій половині листопада - в грудні 1943 р. перейти в контрнаступ і знову оволодіти Києвом не мали успіху. В цей час війська 2-го і 3-го Українських фронтів вели запеклі бої на півдні України. Вони визволили Запоріжжя й Дніпропетровськ і створили на Дніпрі другий великий стратегічний плацдарм,

У січні 1944 р. після короткої перерви Червона Армія розпочала звільняти від ворога Правобережжя й Крим. Цьому сприяла важлива перемога під Корсунем-Шевченківським. Внаслідок наступальної операції, проведеної військами 1-го й 2-го Українських фронтів (24 січня - 17 лютого 1944 р.), було оточено й знищено німецьке угруповання. Гітлерівське командування втратило 73 тис. солдатів і офіцерів, у тому числі 18,2 тис. потрапили в полон.

Важливою ланкою в ланцюгу зимового наступу на Правобережній Україні була Нікопольсько-криворізька операція, що проводилася силами 3-го й 4-го Українських фронтів (ЗО січня - 29 лютого 1944 р.). Під час її проведення було розгромлено 12 дивізій противника, в тому числі три танкових і одну моторизовану.

Весняний наступ розпочався на величезному просторі - від Прип'яті до Чорного моря. 26 березня війська 2-го Українського фронту вийшли на кордон з Румунією поблизу Чернівців. 10 квітня було визволено Одесу

Кримська наступальна операція проводилася окремо військами 4-го Українського фронту. Вона розпочалася 8 квітня й завершилася 12 травня повним розгромом 17-і німецької армії. Фашисти втратили 100 тис. солдатів і офіцерів; 61,5 тис. з них потрапили в полон.

Третій етап у визволенні України розпочався в липні 1944 р. Радянські війська оточили й розгромили лід Бродами В німецьких дивізій (6л. 60 тис. чоловік). Після цієї перемоги вони пройшли через Галичину, здобувши Львів, Перемишль і 27 липня Станіслав. У вересні досягли Карпат, і до 28 жовтня 1944 р. всі українські землі було визволено від загарбників.

З листопада 1944 по травень 1945 р. українці брали активну участь у воєнних операціях Радянської Армії по звільненню Східної Європи від гіт-леризму та його поплічників. 9 травня 1945 р. капітуляцією Німеччини завершився розгром третього рейху на його власній території. В середині серпня - на початку вересня 1945 р. було завдано поразки мілітаристській Японії. 2 вересня 1945 р. Акт її капітуляції від імені СРСР підписав українець генерал К. Дерев'янко. Друга світова війна закінчилась перемогою країн антигітлерівської коаліції над фашизмом.

вними даними, фашисти за час окупації знищили понад 4 мли. мирних громадян, майже 1,3 мли. військовополонених. Понад 2,4 млн. українців було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Понад 3 млн. громадян України загинуло в лавах діючих частин на фронтах. Чимало жителів України пропали безвісти, їхня доля лишилася невідомою до цього часу. Всього за роки війни Україна втратила понад 10 млн. чол., або кожного четвертого свого громадянина. Людські втрати України в роки Другої світової війни перевищують втрати будь-якої іншої країни.

Тільки за період з червня 1941-го по червень 1943 р. з України, яка була, за словами Герінга, «зерновим складом» Німеччини, було вивезено 11 млн. тонн сільськогосподарських продуктів, 3,5 млн. голів худоби, 16 млн. штук птиці, 680 млн. яєць та ін. А в період масового вигнання фашистів з української землі вони вантажили у вагони взагалі все, що потрапляло під руку. Цілими ешелонами вивозився полтавський чорнозем. Викопавши із землі, гітлерівські мародери вивезли до Німеччини більше 1 млн. фруктових дерев. Вже на перших порах окупації, тільки до вересня 1941 р. зі Східного фронту від солдатів і офіцерів у різні міста Німеччини надійшло 11 млн. 600 тис. продовольчих посилок. Зрозуміло, що заповнювалися ці посилки продуктами, награбованими в українських селян.

Окупанти зруйнували майже асі підприємства вугільної, гірничорудної, металургійної, хімічної, машинобудівної та інших галузей промисловості. Вони вивели з ладу 9 залізниць, потопили і пошкодили сотні пасажирських, вантажних і спеціальних суден Чорноморського і Азовського пароплавств.

Нацисти за час окупації викрали і вивезли з України не менш як 330 тис. музейних експонатів. Було зруйновано і спалено 568 будинків вузів і технікумів, 20 тис. шкільних приміщень (67% їх загальної кількості), майже 700 театрів і стаціонарних кінотеатрів на 198 тис. місць, 12.5 тис. приміщень клубів, 18 тис. будівель лікувальних установ, 11 радіостанцій магістрального, 25 широкомовних і 127 радіостанцій внутрішньообласного зв'язку. Пограбувавши музеї, бібліотеки, архіви, школи, вузи, окупанти перетворювали їх на стійлища солдат, смітники, склади, нищили безцінні скарби українського народу.

Опис експозицій музею

Опис експозицій музею

   Наша школа особливу увагу звертає на героїко - патріотичне виховання, центром якого є музей Бойової та Трудової слави. Музей Бойової та Трудової слави в нашій школі було відкрито у 1977 р. Його відкриттю передувала десятилітня пошукова робота учнівського та педагогічного колективів школи. Величезну кількість зібраних матеріалів було вирішено систематизувати і оформити. Для цієї мети було виділено кімнату, яка і стала музеєм Бойової та Трудової слави школи-інтернату №2 міста Марганця. Тепер ознайомитись з експонатами та зібраними матеріалами могли не лише учні школи, а й учні інших шкіл, ветерани війни, жителі міста

Робота музею проводиться  чітко за планом , який складається на півріччя і    затверджується директором школи. В ході роботи можуть вноситись корективи.

Всі експонати відносяться до певної експозиції .

   Робота дитячого колективу направлена на поповнення матеріалами розділів експозиції музею, таких як: “Герої боїв”, “Герої праці”. В даних експозиціях знаходяться два фотостенди з фотографіями 221 марганчанина — героїв війни та праці. Про них зібрано матеріали і оформлено альбоми.

“ Партизанський рух в місті Марганці” - тут знаходяться фото учасників партизанського руху. Оформлено стенд “ Наші земляки — учасники Великої Вітчизняної війни”, “ Ратний подвиг” та “Роки грізних випробувань”   - розповідає про подвиг народу в роки Великої Вітчизняної війни.

В останні роки активно поповнюємо експонатами Зал Трудової слави. Маємо велику кількість експонатів по культурі та побуту українського народу.   Найбільше матеріалів зібрано по розділу “Трудові будні міста”.

Оформлено фотостенд з одноіменною назвою, по історії МГЗК, зібрано великий матеріал за публікаціями до 120- річчя з початку розробок марганцевого басейна, “Етапи великого шляху” Мандзія Я.В. - нашого доброго друга і помічника. Плідна робота з ним дала можливість оформити стенд “Гордість нашого міста”, де розміщено фото всіх Героїв Соціалістичної праці. А зустріч із самими героями праці Мостовим І.І., Молодцем І.М. та рідними Мельникова І.В., дали змогу поповнити експозицію музею.    Безцінний подарунок зробив нам найкращий друг нашого музею Петелько Станіслав Павлович. Він подарував нам альбом, де зібрані свідоцтва про його авторські та новаторські досягнення, один з перших екземплярів підземного ліхтаря з ламповим освітленням. На жаль я більше не можу на нього розраховувати. Але можу розраховувати на допомогу його дружини Марії Михайлівни. Ці люди — великі патріоти своєї країни і міста . Марія Павлівна надала матеріали про свого чоловіка і ми створили нові стенди , присвячені Петельку Станіславу Павловичу.

Матеріалів, присвячених 25-річчю створення Організації  ветеранів України , немає .

Пошуковцями музею зібрано і оформлено багато матеріалів про воїнів- земляків(Крамар А.І. ,Петелько П. Р. , Прохоренков Г.Г.,Старостін В.С., Лисенка І. С., та ін.) та героїв праці (Мостовий І.І., Молодець І.М., Мельник І.В. та ін..) створюючі життєтворчі проекти, учні мають змогу здійснити певні дії над душею, думками, поведінкою, способом життя та перетворити себе для досягнення щастя, досконалості, вироблення життєвої стратегії самореалізації, в основі якої стоїть творча активність учнів.    

Також ми приймали участь в конкурсах міських та обласних. В 2005р., як керівник музею, брала участь в обласному конкурсі «Виховуємо патріотів України» . Нагороджена Дипломом. В2010р. нагороджена Дипломом за участь в обласному етапі Всеукраїнської історико-краєзнавчої акції «Шляхами подвигу і слави».

Наш музей визнавався кращим в 2000.2005,2010рр.,за результатами оглядів ,як кращий музей при навчальних закладах.

В 2011р приймали участь у Всеукраїнському конкурсі «Моя Батьківщина –Україна» в напрямку « Із попелу забуття» з роботою « Солдат Вітчизни Старостін В.С

Згідно до плану , на базі музею працюють старша та молодша групи. Старша група займається пошуковою роботою , оформленням матеріалів ,готують лекції за певними темами: матеріали відповідають віковій категорії учнів: «Законодавство України про права людини» , «90 років Української революції» . Молодша група готує лекції  відповідно своєї вікової категорії:»1000р Софійському собору», «Хотинська битва в долі П. Сагайдачного». Молодша група буде і групою екскурсоводів, так як тут більш здібні діти.

 Виховна робота в школі тісно пов'язана з роботою шкільного музею:

*Зустрічі з ветеранами війни та праці.

*Уроки мужності для учнів 5-9 класів.

*Екскурсії для учнів шкіл міста.

*Тематичні усні журнали.

*Тематичні класні години до визначних дат з використанням матеріалів музею.

*Випуск газет.

*Проведення екскурсій по видатних місцях.

          *Проведення предметних уроків

   Працюємо в багатьох напрямках. Діти з інтересом вивчають і оформляють зібрані матеріали, готуючись до лекцій та екскурсій. Дуже цікаво проходять зустрічі з ветеранами війни та праці, дітьми війни. Учні люблять готувати вірші та пісні для гостей. Часті гості у нас в школі наші підшефні ветерани: Лисенко Іван Семенович, Кузьмич Іван Никифорович.Ми не забуваємо вітати своїх ветеранів з Днем партизанської слави, з Днем визволення України та Днем Перемоги. По мірі можливостей допомагаємо ветеранам по господарству. Також приходили до нас в гості Шиш В. П., Котов В.В. Діти з цікавістю вислухали розповідь про трагічні сторінки із дитинства Котова В.В., яке він провів у концтаборі. На згадку зробили фото, які зберігаються в музеї.

Але наша робота розповсюджується не лише на учнівську молодь. Ми раді бачити і батьків дітей , які по мож ливості нам допомагають. До нас приходить багато гостей ,які рідко приходять без подарунків.

За нашою школою закріплений пам*ятний знак ,присвячений пам*яті жертв Чорнобиля. Ми доглядаємо за ним і територією біля нього.

        Кожного року до 9 Травня ми здійснюємо походи по місцях бойової слави:

-       до пам'ятного знаку загиблим працівникам Рудоремонтного заводу;

-       до могили Героя Радянського Союзу Фокіна А.П.;

-       до могили кулеметника 333 стрілецької дивізії дивізії Старосєка І.П.;

-       до братської могили-меморіалу “Вічний вогонь”.

-       до братської могили на громадянського кладовища по вул.. 40років  Жовтня.

  Провели екскурсії до музеїв шкіл №2 та № 11, міського музею. Наш музей також відвідали учні шкіл №3, №7, №2, №11.

Музейні фонди надійно зберігаються. Зали знаходяться в спальному корпусі . Вдень на поверсі знаходиться чергова, а ввечері і вночі-сторож. Експонати є на обліку в інвентарній книзі. Майже всі експонати ми використовуємо в роботі.

      Оновлюємо експозиції та фонди музею: матеріали про міста-герої, тематичні папки, стенди. Діти приймають в цьому активну участь. В наших планах продовжити роботу по вихованню патріотизму в учнів не тільки нашої школи, але і шкіл міста, з залученням ветеранів війни та праці. Зміцнювати почуття національної гордості учнів, виховувати в них усвідомлення себе дітьми великої нації, з глибоким історичним корінням, високою культурою і мораллю — ось такі складні і відповідальні завдання постають перед педагогічним колективом школи. Сутність цих завдань полягає у формуванні громадянина — патріота, творчої особистості з високим рівнем інтелектуального і духовного розвитку.

Керівник музею неповної середньої загальноосвітньої школи-інтернату №2 Чемересюк Наталія Борисівна, вчитель історії.

              

ПОШУКОВІ РОБОТИ УЧНів

ЕКСПОЗИЦІЯ ПРИСВЯЧЕНА ЗУСТРІЧАМ

ХОРУ ВЕТЕРАНІВ «ЖИВА ПАМ*ЯТЬ» З УЧНЯМИ ШКОЛИ

ЕКСПОЗИЦІЯ ПРИСВЯЧЕНА БОЙОВИМ ПОХОВАННЯМ

ЧАСІВ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

МІСТА ГЕРОЇ.ОНОВЛЕНІ МАТЕРІАЛИ ІЗ АРХІВА

БІБЛІОТЕЧКА. КНИГИ ПРО ВІЙНУ

ЕКСПОЗИЦІЇ. ВІДГУКИ ВІЙНИ.

ЕКСПОЗИЦІЯ ПРИСВЯЧЕНА ВОЇНУЗЕМЛЯКУ КРАМАРУ А.І.

ЕКСПОЗИЦІЯ ПРИСВЯЧЕНА ВОЇНУ ЗЕМЛЯКУ ПРОХОРЕНКОВУ Г.Г.

МІСТА ГЕРОЇ.ВІДНОВЛЕНІ МАТЕРІАЛИ

Інноваційні методи навчання у сучасній школі

Інноваційні методи навчання у сучасній школі

Низький уклін педагогічному процесу, сконструйованому великим дидактом Я.А.Коменським.

Урок, що є традиційним протягом кількох століть, давав змогу «вчити усіх всьому».

Йшли роки, яких тільки катаклізмів не переживало людство, а методи навчання залишались не змінними, непорушними. Школа надійно забезпечувала постачання слухняних виконавців у суспільно-індустрійну систему і якщо не все йшло завжди гаразд — великого занепокоєння це майже не викликало, виправдовувало те, що в сім’ї, мовляв, не без виродків і не всім же бути академіками, була б людина хорошою.

Але спиралеподібний розвиток історії рано чи пізно повинен був підвести суспільство до усвідомлення хибності такого підходу до освіти. Не всі одразу, але більшість з нас, переживши період сподівань на інноваційні методи навчання, дійшли все ж висновку про необхідність докорінної реконструкції педагогічної системи.

Що ж за «страшний звір» наша масова школа, чому, стаючи дорослими, ми здебільшого згадуємо шкільні роки із захопленням і легким сумом своїх товаришів-однокласників та яскравих вчителів і зовсім без задоволення — шкільну одноманітність, безсторонній механізм набивання знань у нашу бідну голову та норм поведінки у нашу непокірну душу? Згадаймо той страх у колінах: а що як невдало відповім, отримаю не ту оцінку, не виправдаю сподівань дорослих. Але мало хто з нас про цс розмірковує, бо так було завжди, тож не ми є першими, не ми останніми…Та ось поманив, спочатку не сміло, потім все напосідливіше повабив нас дух свободи, розкріпачення думки.

Ми дуже довго зберігали старі традиції у методах навчання, непохитно вбачали в собі керівників юнацтва, майже «помазаників божих», чий авторитет є безперечним.

Подивились іншими очима на себе: дійсно, все у наших руках, ми звикли думати за клас в цілому і за кожного учня. А що ж наш учень?

А в нього в результаті нашої всеохоплюючої відповідальності немає і найменшого уявлення про те, шо ж собою являє його власний шлях пізнання.

Ми претендуємо на занадто значну роль в інтелектуальному та духовному житті дитини, не враховуючи, що можливості педагога досить обмежені, а натура людини, навіть не дорослої — дуже складний механізм.

Сумлінний вчитель схильний педантично «накачувати» ледаря, але чим більше він силкується дати йому знань, тим менше такий учень виявляє власних старань та зусиль.

Чи є виправданим таке витрачання людських сил та можливостей?

Чи не буде більш вдячним винайти шляхи розвитку природжених здібностей кожного вихованця, створити умови, за яких кожен учень— і «середній» чи «слабкий», на перший погляд, зможе не тільки нагромаджувати знання, і навіть не тільки розвивати свій розум, а й жити як повноцінний член суспільства?

І наскільки б краще йшла справа, якби кожен учень дивився на навчальну роботу як на свою власну і відчував би відповідальність за неї, а вчитель перетворився б з примушувача, спонукача на помічника та порадника.

І утопією уявляється школа, у якій панують суспільні відносини, як у справжньому житті.

Перша задача — усунути всі перешкоди, які заважають учню у вирішенні питання про методи власної освіти. Тільки він сам знає, в чому його справжні труднощі, і якщо він не навчиться їх долати, то навчиться їх приховувати. Вина самого процесу навчання в тому, що дитина починає не любити деякі, а то й всі предмети без винятку, і саме методами викладання з’ясовується ця, м’яко кажучи, нелюбов, а не сутністю занять як таких.

По-друге, треба так влаштувати шкільне життя, щоб не обтяжувати дитину знаннями, незважаючи на його нахили, а збуджувати інтерес до набуття знань, будити душу, даючи можливість узятися за роботу по-своєму і у своєму темпі.

Знання, що їх повинні отримати учні, одні й ті самі, але їх «розумові ноги» різної довжини, також різним є і темп засвоєння матеріалу.

То ж йдеться не про те, як передати дитині певну суму знань, а скоріш — як підвести її до того, щоб вона ці знання вміла та хотіла набути сама.

Мабуть, вистачить теоретизувань, і настав час перейти до справ з практичного боку. За невеликим винятком, педагогічна громадськість згодна, що намальована картина є привабливою, але як таку ідилію створити у житті: одних побажань тут замало.

На допомогу приходить прогностично-проективний метод, саме він допомагає не розгубитися у великому розмаїтті педагогічних інновацій, сконструювати педагогічний процес, що відповідав би загальній концепції навчального закладу та стверджував одне з основних положень внутрішньої ідеології закладу нового типу про дитину як суб’єкт свого власного розвитку.

Механізм проектування навчально-виховного процесу передбачає визначення та розробку таких його елементів, як провідна функція, зміст, критерій ефективності, способи організації діяльності та технологічна побудова (етапи, види діяльності, організаційні форми, методи та прийоми організації діяльності, засоби організації діяльності, проміжні результати кожного з етапів).

«Суб’єктивно зорієнтувати навчальний процес» — це означає відмову від задачі формувати особистість дитини (чи то всебічну, чи то творчу) і розуміння, що все, чим повинна обмежитись машина освіти, якою б вдалою вона не була, — це створення умов для такого формування, для розвитку сутнісних сил дитини.

Зміст навчання навряд чи доцільно реформувати на рівні школи з огляду на загальну стратегію сучасної освітньої політики, що передбачає розробку державних освітніх стандартів. Але вбачається необхідним структурувати знання в укрупнені блоки, щоб учень міг створювати у своїй укві цілісну картину щодо кожної предметної галузі. І поряд з цим основна увага приділяється розвиваючому аспекту навчання на противагу перевантаженню учнів фактичним матеріалом.

А от критерії роботи вчителя і ефективності процесу в цілому потребують повної переорієнтації і мають визначатися не за кількістю відмінників та невстигаючих, а за конкретними навчальними результатами кожного учня виходячи з його можливостей, інтересів та нахилів, що визначаються діагностично.

Для здійснення нового організаційного варіанта дидактичного процесу не постає потреба у скасуванні розподілу на класи, у відмові від фронтально-групового способу організації діяльності, але поряд з цим підвищується роль індивідуалізованих способів організації навчальної праці, бо кожен учень самостійно накреслює і проходить свій шлях оволодіння програмним матеріалом. При цьому інноваційність реалізації концептуального принципу про індивідуалізацію навчального процесу полягає в тому, що традиційно він розв’язується не виходячи з рамок суб’єкт-об’єктних відносин, коли вчитель керує процесом пізнання дитини, накреслюючи для кожного кроки в набутті знань, умінь та навичок, жорстко регламентуючи діяльність вихованців.

Щодо дидактичної технології, вона може бути варіативною із додержанням концептуальних положень педагогічної системи. Тут, як у дзеркалі, відбиваються творчі здібності та схильності викладача. Варіативність технологічної побудови інноваційного суб’єктивно зорієнтованого дидактичного процесу.

Водночас суб’єктивно зорієнтований навчальний процес має визначатися і певними чинниками.

По-перше, любий серцю старої школи індуктивний метод побудови дидактики треба змінити на дедуктивний, чудовою ілюстрацією до якого може служити складання індивідуальних планів пізнавальної діяльності учнів на основі групового загального.

У традиційній системі мету уроку та способу її досягнення визначає вчитель. Учні часто навіть не уявляють собі більш-менш ясно ані цієї мети, ані шляхів її досягнення, ані кінцевих результатів. А тому і діють недостатньо цілеспрямовано, малосвідомо і тільки у рамках короткочасної перспективи — окремих видів праці, навчальних задач та завдань, зв’язки яких із загальними цілями процесу, як правило, не усвідомлюються. їх активність розпадається на розрізнені групи дій. Уся інформація про розвиток процесу навчання зосереджена у вчителя, який повідомляє її лише частково, в обмежених дозах.

Дітям потрібен план, який служив би їм дороговказом при дослідженні різних частин теми. Добре складений план — це огляд усього розділу роботи з точки зору учня. І загальний, колективно-складений план повинен передувати індивідуальним учнівським як загальний архітектурний проект є основою і для зведення будівлі в цілому, і для складання підряду для окремих будівельників.

По-друге, всі організаційні форми дидактичного процесу повинні давати простір дитячим творчим виявленням, актуалізації їх осо-бистісних якостей, повній самореалізації.

Парадоксальна ситуація: хоч уроки проводяться для навчання, виховання і розвитку школярів, на них по суті набагато більше простору для всебічних виявлень вчителя, А сфера виявлень та дій учнів обмежена до мінімуму, що і перешкоджає їх всебічному розвитку.

На уроках, крім того, повинна повною мірою задовольнятися потреба школярів у спілкуванні. У традиційній системі інформація йде переважно в одному напрямі — від учителя до учня, а рух інформації від учня до вчителя дуже обмежено. Недостатньою є можливість для обміну інформацією і між вихованцями.

Виконуючи індивідуальні плани, кожен учень підходить до питання по-іншому, з огляду на різноманітність навчальних джерел, що сприяє взаємозбагаченню вихованців, збільшенню реальних інформаційних способів пізнання.

Доцільний метод — спільна праця разом з учнями, спонукаючи їх розбиратися у більшості речей самостійно і вносити шось «своє» у загальний фонд знань, які обговорюються і з’ясовуються під час класних робочих уроків.

По-третє, повинен забезпечуватись високий ефект індивідуалізації, який можна досягнути лише у випадку, коли учні з високими, середніми та низькими навчальними можливостями (інтелект + працездатність) йдуть до знань найбільш підхожими для них шляхами і темпами. Причому, не ізольовано один від одного, а у постійній взаємодії — доповнюючи та збагачуючи один одного.

Основна мета — навчити працювати, тому вчитель з самого початку не повинен вимагати забагато. Можна скоріше сподіватися на гнучкість, винахідливість, працездатність, якщо завдання, яке учень бере на себе, відповідає його розумовим силам. Тільки робота, доступна розумінню дитини, збуджує її інтерес і стає рушійною силою її творчого саморозвитку.

Індивідуалізація у навчанні надає більшу свободу вчителю у розподілі своєї уваги між учнями, він може приділити кожному стільки часу, скільки дитина дійсно потребує. Інші діти при цьому нічого не втрачають, оскільки у цей час вони можуть продовжувати роботу за своєю програмою.

У звичайному педпроцесі учні вимушені найчастіше бездіяльно чекати, поки роботу скінчать усі, при цьому нерідко розвивається комплекс неповноцінності у тих, хто завжди не встигає за всіма, роздратування у тих, хто чекає, або пасивне очікування переростає в останніх у звичку (в авторитарного вчителя) або постає фактором порушення дисципліни, відволікання на якісь свої, не пов’язані із уроком, справи, у вчителя більш лагідного.

У інноваційному навчальному процесі більш здібні учні не мусять очікувати, поки їх надолужать слабкіші, не мусять слухати одне й те ж пояснення декілька разів.

Слабкі учні можуть звертатися за допомогою стільки разів, скільки їм це потрібно і не відчувають, що клас іде вперед занадто швидко.

Наступний чинник полягає у спільному колективному управлінні пізнавальним процесом на відміну від одноосібного директивного уп- ; равління з боку вчителя у традиційній системі, коли педагог сприймає учнів однобічно — тільки у плані пізнавальних здібностей, а не як цілісні особистості з усією різноманітністю думок, почуттів, потреб.

Одноосібно керуючи процесом навчання, вчитель все менше і менше уваги звертає на потреби, інтереси, побажання школярів, орієнтуючись лише на вимоги навчальних програм. Виявляється схильність постійно використовувати одні й ті самі види роботи, методи та засоби, то вже виправдали себе на практиці і є, з погляду викладача, найбільш-надійними у досягненні навчальних результатів. А це неминуче призводить до стандартизації процесу навчання, до штампів та стереотипів.

Звичайно, і самостійна робота учнів (домашнє завдання) складається дуже часто із заучування або переказу певної кількості сторінок підручника і виконання вправ; ці завдання найчастіше спішно звалюються на дітей наприкінці уроку, коли їхня увага вже відволікається на перерву, що наступає, чи наступний урок. Зрозуміло, що дитина нерідко за таких умов зовсім не розуміє значення завдання та його зв’язку з темою, що вивчається.

Одноосібний стиль керування не виключається, але застосовується лише у певних ситуаціях і при певних обставинах, наприклад, в умовах гострого дефіциту часу, при вивченні дуже складного матеріалу. Здебільшого ж організаційно-управлінські рішення вчитель приймає • разом з учнями: у цих рішеннях відбиваються доцільні думки, пропозиції кожного. Вчитель постійно радиться з вихованцями. Відбувається децентралізація ініціативи: її виявляє не тільки педагог, а й учні.

Учнівська діяльність регламентується в основному колегіальними рішеннями, які усі внутрішньо сприймають: це ж бо їх рішення!

Зв’язки між учителями та учнями за своєю структурою «горизонтальні»; педагог знаходиться не «над», а поруч з учнями. Основною формою відносин між учасниками процесу навчання стає педагогіка співробітництва і навіть співтворчості.

Водночас через різницю у знаннях, досвіді, вміннях вчитель і вихованці реалізовують свої права і функції по-різному, на різному рівні, вносячи специфічний вклад як у діяльність з управління, так і у діяльність щодо передачі та засвоєння знань, умінь та навичок. Керівна роль вчителя зберігається, але реалізується більшою мірою на основі співпраці з учнями, питома вага відносин підпорядкування та підкорення скорочується до мінімуму.

Здійснюється і принцип розвитку через відносини. Розвиваються не тільки пізнавальні здібності, а й комунікативні, організаторські.

Вчитель надає учню таку ж саму дружню допомогу у процесі роботи, як нерідко допомагають один одному дорослі у ділових стосунках.

Ідеалом буде така організація, де вчитель зуміє показати вихованцю свою зацікавленість у його досягненнях, не ставлячи його у нерозривну залежність від себе. Замість категоричних вказівок педагог радить, де можна знайти допомогу, яка література є більш цікавою, де отримати найвичерпнішу довідку з питання.

Хороший вчитель говорить дітям лише те, чого вони самі не можуть дізнатися. Ми ледве пам’ятаємо те, що нам розповідають, та рідко забуваємо те, над чим завзято працювали.

Учителеві можна вести себе вільніше і простіше з дітьми, не побоюючись за свій авторитет. Велике полегшення — що не потрібно давити і примушувати, погрожувати поганою оцінкою.

Учитель також не повинен цілком брати на себе контролюючу та оцінюючу функцію. Участь у здійсненні контролю за навчанням бере і учень. Контрольні різнорівневі картки, а ще краще програмно-комп’ютерні засоби навчання, тести допомагають вихованцю здійснювати самоконтролі, за набуттям знань, умінь та навичок. Учень також має брати участь в аналізі ходу виконання навчальної задачі й у рейтинговому оцінюванні особистої участі та участі товаришів

Закінчена робота — блискучий доказ успіху. Вона включає все, про що дитина розмірковувала, що відчувала за час навчальної праці. Це є справжній реальний досвід. Це певне культурне надбання у процесі індивідуального розвитку та колективних взаємовідносин.

Так завдяки переходу від педагогіки інформативно-репродуктивної до педагогіки діяльнісно-рефлексивної школа стає життям.

У дитини пробуджується дух самостійності та ініціативи і закладаються основи характеру. Вона надбає життєвий досвід. Вона є відповідальною за своє навчання і працює разом з товаришами, оскільки в них спільні задачі.

Створюються життєві зв’язки з однолітками та дорослими, такого ж роду відносини у вихованця будуть і у майбутньому.

У традиційному навчальному процесі учні роз’єднані, прагнуть лише до особистого успіху. Кожен відчуває відповідальність лише за свої дії і вчинки, за свій результат, не виявляючи турботи про досягнення загальних цілей процесу. «Не списуй, не підказуй» у таких умовах спільна діяльність дуже далека від колективної,

У суб’єктивно зорієнтованому навчальному процесі над вихованцем відсутній постійний контроль, не потребується погонич. Він є сам часткою справжнього життя, він розв’язує справжні проблеми, він усвідомлює порожнечу, непродуктивність лінощів і має насолоду від плодів діяльності.

Сама навчальна діяльність стає діяльністю у повному значенні цього терміна, як активність людини, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, пов’язаних із задоволенням її потреб або з виконанням вимог з боку суспільства.

Сам педагогічний процес стає лабораторією життєтворчості. Активність перестає бути рисою лише деяких занять на зразок ручної праці.

Практично інноваційність технології і повинна полягати у примиренні двох активностей — того, чому вчитель вчить, і того, чому дитина навчається.

Учень, що працює в умовах інноваційної дидактики, вимушений думати сам за себе. Він повинен покладатися на себе. Хіба не саме цього очікує від нього життя?

В цьому разі відбувається повне змінення всієї життєдіяльності та духу школи; породжений інноваційною внутрішньою ідеологією закладу, інноваційний педагогічний процес тепер виступає фактором розвитку самої цієї ідеології.