Питання патріотичного виховання в педагогічній
спадщині В.О. Сухомлинського.
Загальні проблеми виховання громадянина-патріота здавна
намагалися розв'язати філософи, педагоги: Сократ, Антісфен, Платон, Арістотель,
Т.Мор, Т.Кампанелла, Ф.Рабле, Я.Коменський, П.Гольбах, Ж.-Ж.Руссо,
Г.Песталоцці, Й.Гердер, А.Дістервег та ін. На теренах України питання патріотичного виховання хвилювало
державних і громадських діячів, педагогів і письменників: Я.Мудрого, П.Орлика,
Ф.Прокоповича, Г.Сковороду, Т.Шевченка, П.Куліша, Д.Чижевського, Лесю Українку,
І.Франка, К.Ушинського, М.Грушевського, В.Винниченка, С.Рудницького, Г.Ващенка,
А.Макаренка та ін.
Поняття
"патріотизм" як логічно оформлена загальна ідея має давнє походження.
Сам термін визрів значно пізніше (що цілком природньо, адже поняття завжди
з'являється раніше терміна), але вже факт його існування є свідченням одвічного
прагнення людства до спільності з метою самозбереження свого роду, племені,
нації як етносу.
У цілому ж
понятійне навантаження терміна "патріотизм" на філософському рівні
відображає систему поглядів народу на природу і суспільство; на
масово-побутовому рівні виражає успадковану і культивовану в народі любов до
всього свого рідного (мова, культура, традиції тощо); на
раціонально-суспільному рівні патріотизм являє буття народу в часі,
самоусвідомлення і самоутвердження себе як етносу серед інших народів світу і
співпрацю з ними; на особистісному рівні сповідує почуття любові і
відповідальності за долю свого народу, свідому постановку інтересів суспільства
вище за власні. Сформовані, підтримані і примножені вихованням, усвідомлені і
закріплені в етнічному інстинкті самовиживання, патріотичні почуття допомагали
особі і національному загалові в цілому мобілізувати свої внутрішні фізичні і
духовні сили у боротьбі за своє природне і суспільне виживання, що передбачало
надзвичайну живучість і генеративність патріотизму, тобто його здатність до
відновлення, відтворення, часто – спонтанно, без цілеспрямованого наукового чи
політичного втручання в суспільну свідомість.
Історико-педагогічний
аналіз творчої спадщини В.О.Сухомлинського дає підставу стверджувати про
намагання педагога розв'язати проблему гармонійного виховання людини і
громадянина, яке виражалося у його надзвичайній обізнаності як з досвідом,
методами, підходами та засобами народного виховання, у зв'язках з культурою,
звичаями і традиціями українського етносу, так і в його творчому підході до
застосування у своїй практичній діяльності ідей прогресивних діячів і
педагогів.
Не маючи
можливості відкрито виступати проти цілеспрямованої орієнтації на
заполітизовану освіту, яка за своєю природою формувала безетнічних
конформістів-"безбатченків", В.О.Сухомлинський бореться за збереження
всього людського в людині, переконуючи, що досягнення науки і техніки без
культивування духовності може втратити не лише смисл, а й призвести до
небажаних негативних наслідків у суспільстві. У 60-х роках педагог зробив
якісно новий перехід від суто інтернаціоналістичної педагогіки до акцентування
на національну культуру, розвиваючи в учнів цілісне сприймання світової
культури крізь призму національної самосвідомості. Ідучи шляхом збагачення
духовної культури особистості, він використовував у вихованні етнічні,
психологічні і соціологічні підходи, ввів в обіг такі нетрадиційні для
радянської педагогіки поняття, як дух, духовність, сердечність, людяність, совість,
сором, повага тощо. Зокрема, розглядаючи поняття "дух" як особливу
форму освоєння людиною світу і водночас як форму її саморозвитку,
В.О.Сухомлинський дав визначення, що "дух – це сукупність усіх багатьох
надбань свідомості, розуму, почуттів, сукупність, сконцентрована у яскраво
вираженій індивідуальності".
Висунута
В.О.Сухомлинським ідея формування людини, її світогляду найяскравіше
проявляється у процесі патріотичного виховання, яке, на думку педагога, є саме
тією сферою духовного життя, що проникає в усе, що пізнає, робить, до чого
прагне, що любить і ненавидить людина.
Розглядаючи
патріотизм як сукупність політичних і моральних ідей, моральних почуттів,
В.О.Сухомлинський здійснював патріотичне виховання на основі гармонійного
взаємозв'язку інтересів особистості і держави, наголошуючи при цьому на
недопустимості відриву впливу на свідомість і почуття від діяльності з
обов'язковим урахуванням особливості духовного життя вихованців у різні вікові
періоди. При цьому він підкреслював, що, по-перше, патріотичні і моральні ідеї
трансформуються в стійкі духовні утворення – погляди, переконання, ідеали,
ціннісні орієнтації – за умови, коли особистість добуває їх дослідницьким,
трудовим, евристичним шляхом з певної системи знань, відомостей,
художньо-естетичних образів, національних традицій, звичаїв тощо. По-друге,
удосконалення в учнів світоглядної свідомості патріота відбувається шляхом
оновлення змісту освіти, який за своїм обсягом і характером має відображати
насамперед ідейно-ціннісне багатство рідного народу і вищі здобутки світової
культури, сприйняті крізь призму національної свідомості. По-третє, участь
школярів у суспільно корисній праці, яка має патріотичне спрямування, повинна
носити дієву форму розвитку обов'язку і у вивчення життя і практичної діяльності, різноманітних
граней педагогічної
Але, за
глибоким переконанням В.О.Сухомлинського, саме в отроцтві вдруге народжується
людина як свідомий громадянин-патріот. Це твердження вченого грунтується на
поданій ним же структурі духовного світу особистості:
розум–почуття–погляди–переконання–воля, що фундаментально висвітлено у ряді
його монографічних праць, зокрема у книзі "Народження громадянина".
Актуальність
проблеми патріотичного виховання і відповідність ідей В.О.Сухомлинського
принципам державної освітньої програми в період відродження і розбудови
національної школи в Україні, необхідність посилення ролі патріотичного
виховання підлітків у сучасних умовах зумовили вибір теми нашого дослідження:
"Проблема патріотичного виховання підлітків у педагогічній спадщині
В.О.Сухомлинського".
підлітка,
але і виявом відповідальності перед суспільством, державою; по-третє,
забезпечується гармонія розвитку фізичного і духовного життя підлітка, його
готовність до суспільно корисної праці, до захисту Батьківщини від ворогів.
Формування
особливого емоційно-психологічного стану усвідомленої єдності з історією народу
і минулими поколіннями забезпечувалося широким використанням ученим народної
спадщини: традицій, обрядів, ритуалів, фольклору тощо. Це сприяло як осягненню
етнічної унікальності свого народу, його національної сутності, ментальності,
так і залученню підлітків до різних елементів національної культури –мови,
традицій, історії, мистецтва, звичаїв, національного одягу тощо.
Патріотичне
виховання засобами традицій у концепції В.О.Сухомлинського відображало і цілу
низку виховних аспектів:
–
патріотичний (виховання любові до рідного краю, Батьківщини, відчуття
громадянства);
– соціальний
(введення в практику зразків гуманних стосунків та ідеалів народу);
– трудовий
(залучення до традиційних видів трудової діяльності народу);
–
художньо-естетичний (залучення до народної творчості у видах
декоративно-прикладного мистецтва, розвиток художніх здібностей);
–
екологічний (примноження багатств і захист рідної природи, усвідомлення єдності
людина – природа – суспільство).
Своєрідною
школою патріотичного виховання у педагогічній практиці В.О.Сухомлинського можна
вважати природу рідного краю, що використовувалась ученим не тільки як фактор
впливу на виховання інтелектуальної і емоційної сфери підлітків, загального
розвитку їх організму і зміцнення здоров'я, але й як утвердження високих
моральних якостей людини-патріота своєї Батьківщини.
Похідними у
системі патріотичного виховання В.О.Сухомлинського ми виділили:
–
усвідомлення значення рідної мови;
– віра в
ідею про невичепність можливостей служіння своєму народові, рідній Батьківщині;
–
поглиблений інтерес до минулого рідного краю і прагнення до примноження
традицій народу, збагачення його культури;
– здатність
мислити критично і самокритично в процесі формування національної
самосвідомості;
– гуманне,
турботливе ставлення до оточуючих, особливо до своєї родини;
–
відповідальне ставлення до суспільно корисної праці і навколишнього природного
середовища.
Основні форми, методи і засоби виховання патріотизму, які використовував
В.О.Сухомлинський у Павлиській середній школі для розвитку вищих почуттів,
формування громадянської свідомості, організації суспільно корисної діяльності,
стимулювання суспільної поведінки і нагромадження особистісного життєвого
досвіду підлітка.
Історико-педагогічне
дослідження дає підстави для таких теоретичних висновків:
1.
Ретроспективний аналіз філософських, історичних, педагогічних джерел з досліджуваної
проблеми дає змогу стверджувати, що патріотизм є значущою духовною цінністю,
яка в усі часи і в усіх народів мала і має конкретно-історичний національний
зміст, характер та форми виявлення.
2.
Історико-педагогічний аналіз життєвого шляху В.О.Сухомлинського, архівних
документів показує, що джерела педагогічної творчості вченого становили
особистісне начало, неповторна самобутність, любов до української культури,
літератури, традицій, що у поєднанні з любов'ю до дітей, пропагуванням
загальнолюдських цінностей, талантом педагога і створило основу його
педагогічної діяльності.
3.
Встановлено, що В.О.Сухомлинський розглядав патріотизм як самовіддану любов до
рідної землі, її народу, держави, як важливу складову духовності, що
виражається у спрямованості свідомості, волі, почуттів гармонійно розвиненої,
творчої особистості з національною ментальністю і національно-громадянською
свідомістю, високою відповідальністю за сучасне і майбутнє держави.
4. Аналіз
педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського з питань врахування вікових і
психолого-педагогічних особливостей підлітків у патріотичному вихованні дає
підстави стверджувати, що неможливо успішно формувати і розвивати патріотизм з
допомогою лише навіювання, наслідування, а тим більше примусу. Справжнім може бути
лише той патріотизм, що самостійно народжується в душі дитини, і будь-яка
поведінка особистості є лише тоді глибоко патрітичною, коли вона є результатом
свідомої волі і переконання. Найбільш сприятливим етапом для формування
патріотизму є отроцтво.
5. Дослідження
напрямів і змісту діяльності педагога виявило діалектичну єдність трьох
компонентів виховання патріотизму: знання–переживання–вчинки, які визначають
глибину цього почуття, його дієвість. На перший план педагог ставив формування
культури почуттів і бажань, спрямованих на внутрішню роботу душі. Інформаційні
елементи (політичні і моральні ідеї, знання про Батьківщину, народні символи,
традиції тощо) міцно засвоюються у психіці підлітка (проходять через серце,
відбиваються у свідомості) і трансформуються у волевиявлення вчинками на тлі
емоційного забарвлення.
6.
Квінтесенцією патріотичного виховання В.О.Сухомлинського є органічне злиття
сукупності специфічних виховних можливостей кожного окремого предмета з
поєднанням суб'єктивних зусиль кожного вчителя з метою комплексного впливу на
свідомість, почуття і поведінку вихованця на основі принципів узгодження
виховного процесу з навколишнім життям, зв'язку минулого з сучасністю.
У період
відродження української державності перед освітою постає завдання виховати
таких людей, для яких вірність Україні постає невід'ємною ознакою національно
свідомого громадянина-патріота. Саме тому концепція В.О.Сухомлинського з
питання патріотичного виховання школярів – його ідеї, погляди, думки,
рекомендації, поради – повинна жити і служити людям, повинна продовжуватися у
творчому використанні його наукової і педагогічної спадщини у надзвичайно
сприятливий для цього час – становлення української національної школи.
