Методична робота

Інтернет-ресурси  для  вчителів  історії

www.history.org.ua	Інститут історії Національної Академії наук України
www.nbuv.gov.ua	Національна бібліотека України ім. І.І. Вернадського
www.memory.gov.ua	Український інститут національної пам’яті
www.livius.org	Сайт, присвячений історії Стародавнього світу (англомовний)
www.ancient-china.net	Історія Стародавнього Китаю (англомовний сайт)
www.7wonders.synnegoria.com	Сім чудес світу
www.historic.ru	«Познаємо людину через її історію»  (енциклопедії, довідники, історичні  мапи)
www.vivl.ru	Всесвітня історія в особах
ancienthistory.spb.ru	Електронний підручник з історії стародавнього світу (Російська Федерація)
www.ostu.ru/personal/nikolaev	Історичні мапи
www.history.rin.ru	Історична інформація, мапи, цікаві факти
www.pero-maat.ru	Історія Давнього Єгипту
www.ellada.spb.ru	Історія Давньої Греції
www.ancientrome.ru	Історія Давнього Риму
www.mythology.sgu.ru/mythology/ant	Антична міфологія
www.worldhist.ru/index.htm	Єдиний науково-освітній простір вчителів Російської Федерації
www.his.1september.ru/urok	Я йду на урок історії (методичні розробки та рекомендації з викладання суспільних дисциплін)
www.tgorod.ru	Матеріали з історії середньовічного міста
www.bukvaa.narod.ru	Проект «Бібліотека хрестоносця»
www.britannica.com	Он-лайн енциклопедія «Британіка»
www.uk.wikipedia.org	Україномовна версія он-лайн енциклопедія «Вікіпедія»
history.vn.ua	Книги та підручники з історії України та всесвітньої історії
www.http://www.thehistorynet.com	Інформація з всесвітньої історії (англомовний сайт)
www.nsta.org	NSTA (Британське наукове співтовариство вчителів)
www.cossackdom.com	Історія українського козацтва
www.prostir.museum	Музейний простір України
www.louvre.historic.ru	Російськомовний переклад офіційного сайту музею Лувр (Франція, Париж)
www.hermitagemuseum.org	Офіційний сайт музею «Державний Ермітаж» (Російська Федерація)

Інноваційні технології навчання( презентація)

Інноваційні технології на уроці історії Метою державної Національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ ст.") є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних педагогічних технологій. Саме цим зумовлена зараз увага педагогів, методистів до інновацій. Термін "інновація" означає оновлення процесу навчання, який спирається, головним чином, на  внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов'яза­не з бажанням виділити мотиваційний бік  навчання, відмежуватися від чер­гових "переможних методик", які за короткий час повинні  дати максималь­ний ефект незалежно від особливостей класу та окремих учнів, їхніх бажань, здібностей тощо. Поняття "технологія" виникло у світовій педагогіці також як протиставлен­ня існуючому поняттю "метод". Недолік методу полягає в його негнучкості та статистичності. Широкого поширення термін "технологія" ("технологія в освіті")  набув у 40-х рр. і був пов'язаний із застосуванням нових аудіовізуальних за­собів навчання. У 60-х рр. поняття "технологія освіти"  розглядалося під кутом зору програмного навчання і використання обчислювальної техніки у навчанні. З початку 80-х рр. все більше вживається термін "педагогічні технології". У визначенні Їхньої  суті немає єдиного погляду: одні розуміють це як певну систе­му вказівок щодо використання  сучасних методів і засобів навчання; інші ­ цілеспрямоване застосування прийомів, засобів, дій для підвищення ефективності навчання; треті - цілісний процес визначення мети, обгpунтування плану і про­грами дій та навчальних методів. Кожний з цих підходів має право на існування, бо охоплює різні сторони навчального  процесу. Тому існує велика кількість педаго­гічних технологій. Отже, "інноваційні технології - це цілеспрямований системний набір при­йомів, засобів організації  навчальної діяльності, що охоплює весь процес на­вчання від визначення мети до одержання результатів. Система грунтується на  внутрішніх умовах навчання. Тому "педагогічні технології" пов'язані з ідеями і досвідом психології, соціології, системного аналізу тощо. Педагогічна технологія - це цілеспрямована система. Ми звикли до ви­значення мети навчання,  виходячи з комплексного підходу поєднання освіт­ньої і виховної мети (Ю. Бабанський). Останнім часом особлива увага при­діляється  розвиткові творчих здібностей учнів. Найбільш поширеним є когнітивний та гуманістичний підходи. Прибічники когнітивного підходу вважають головним у навчанні розви­ток мислення та пам'яті учнів, інтелектуальних умінь, як-от: абстрагування, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, оцінювання, теоретичні міркуван­ня, тобто таких, що дають можливість розв'язати висунуту проблему. Послідовники гуманістичного підходу спираються на "Я - концепцію" і відстоюють право учнів самостійно обирати мету, формувати власні пробле­ми, заглиблюватись у суб'єк:гивний досвід та  прогнозувати його наслідки. Звідси ідеї "активного навчання", "безпосереднього досвіду", "персоналі­зації знань", "права учня на турботу та увагу", "необхідність створення атмос­фери відвертості та взаєморозуміння". Згідно з таким підходом' змінюється зміст навчання, програма складається  відповідно до потреб та інтересів учнів; навчальний процес структурується на солідарній основі;  вчитель виконує роль консультанта та джерела знань, а не контролера; бали виставляються тільки за бажанням учнів; постійно існує вибір пізнавальної альтернативи, а сутність навчання зводиться до накопичення суб'єктивного досвіду. Важко довести перевагу або ефективність того чи іншого підходу, стилю, ме­тоду, тому нормальним є наявність плюралізму в підході до  нових технологій. Зважаючи на минулі авторитарні підходи, сучасне навчання в школах України тяжіє до когнітивного. Тому творчо працюючих педагогів ціка­вить усе, що пов'язано з гуманізацією освіти. Часто нові педагогічні технології ведуть до відмови від класно-урочної систе­ми: поділ учнів не  за віком, а за рівнем розвитку; організація навчання методом проектів; робота учнів за програмою,. спільний звіт; школа з центрами за  інтере­сами; робота вчителя з великими (60-1учнів) та малими (2-5 учнів) групами; викладання матеріалу блоками. У нашій країні такі методи були заборонені. Лише у 80-х рр. вчителі-прак­тики звернулися до своїх методичних скарбниць. Вони обрали самостійний шлях, нічого не знаючи про західні методики.Тому вся увага була зосередженана видозміні уроку як форми навчання. Так з'явилися "нестандартні уроки". Розробка нестандартних уроків відбувалася у двох напрямках: поєднання різних форм навчання (урок-диспут, урок-лекція, урок-семінар) і власне не­стандартні уроки. На відміну від звичайних уроків, метою яких є оволодіння знаннями, вміння­ми та навичками, нестандартний урок найбільш повно  враховує вікові особли­вості, інтереси, нахили, здібності кожного учня. У ньому поєдналися  елементи традиційних уроків - сприймання нового матеріалу, засвоєння, осмислення, узагальнення - але у незвичайних формах. Саме такі уроки містять в собі елементи майбутніх технологій, які при гру­пуванні їх у певну систему, що грунтується на глибокому знанні потреб, інте­ресів та здібностей учнів, можуть стати дійсно інноваційними. “Без знання минулого неможливе точне поняття про сучасність ”,- справедливо наголошував  виданий український історик і державний  діяч М.Грушевський Нові підходи до вивчення історії ХХ століття повинні базуватися саме на особистістно орієнтованому навчанні, а всі педагогічні технології мають бути спрямовані на виховання соціально адаптованого, свідомого громадянина України, здатного творчо й виважено розв’язувати проблеми у процесі самореалізації особистості      Викадання історії в школі вимагає від вчителя творчого підходу, особливо у виборі методичних  прийомів і засобів, наочного матеріалу та використання аудіовізуальних засобів. При цьому одним з найбільш вагомих пріоритетів стає формування творчого і критичного мислення учнів, орієнтування не стільки на знання, скільки на засвоєння учнями досвіду самостійної роботи. Очевидно, що одним із засобів  розвитку особистості учня в цьому напрямі,  а також активізації пізнавальної мотивації учня на уроках історії є учбово-дослідницька  діяльність, яка має включати в себе постановку  творчих, дослідницьких завдань і наукове, поетапне їх вирішення. Формування дослідницьких вмінь на уроках історії можливо в процесі поєднання  інтерактивних, аудіовізуальних і мультимедійних технологій                                                                                                                                                                                          Головна мета даної інновації полягає у створенні цілісної взаємодії  учня та вчителя, розвитку особистості та різноманітних форм мислення кожного учня, створенні і вирішенні проблемних завдань, самостійне осмислення учнем певних історичних подій без звертання до підручника, можливість робити певні висновки і застосовувати  свої знання на практиці.   Одним  із пріоритетних напрямків державної політики щодо розвитку освіти є створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання,  повне забезпечення ними навчальних закладів, запровадження сучасних інформаційних  технологій в освіті.  Використання аудіовізуальних засобів на уроках історії практикується досить давно, але раніше  якість фото-аудіо-відеоматеріалів, їх нестача та неможливість відходу від класно-урочної системи не дозволяли вчителю використати  аудіовізуальні засоби більш ефективно і продуктивно.  При використанні аудіовізуальних та мультимедійних засобів вчитель повинен орієнтуватись на особистість учня, на можливість кожного учня окремо зрозуміти, осмислити і пояснити певну проблему, яка висувається вчителем за допомогою відеофільму, аудіозапису чи історичного документу. Це викликає певні труднощі, тому що не кожна дитина може це  зробити. Тому досить ефективне в цьому плані застосування різних форм організації навчання, починаючи від колективної роботи, роботи в парах і групах до індивідуального навчання, це дає вчителю можливість диференціації проблеми за рівнем розвитку учнів. Інтерактивні технології створюють комфортні умови  навчання , за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність. Впровадження інтерактивної навчальної діяльності ставить перед вчителем наступні завдання :       -    враховувати індивідуальні особливості кожного учня; -         навчати школярів співпраці у виконанні групових завдань; -         формувати комунікативні вміння учнів; -         формувати рефлексивні компоненти навчальної діяльності: планування, аналіз,  контроль, оцінку; -         стимулювати моральні переживання взаємного навчання. Ознайомлення учнів з новими документальними і художніми фільмами, робота з персональним комп’ютером, використання інших аудіовізуальних засобів (діапроектор, аудіомагнітофон, слайдопроектор ) надає можливість вчителю зробити свої уроки більш цікавими, насиченими і продуктивними. Демонстрування відеоматеріалів викликає інтерес учнів,  виникає досить стійка мимовільна увага, що  обумовлена яскравістю, динамічністю, розмірами та контрастністю зображення, звуковим  супроводом тощо. Саме цим пояснюється  міцне запам’ятовування учнями окремих, найбільш яскравих, емоційно насичених кадрів. Утворюються передумови до формування чітких уявлень, свідомого та глибокого засвоєння знань.  Оптимальний хронометраж відеоматеріалів на уроці тривалістю 40-45 хвилин повинен складати 15-20 хвилин. Для уроків різних типів і форм проведення доцільно використовувати різні види відео-матеріалу: відео-пояснення (розповідь), відео-ілюстрацію, відео-підтвердження, відео-тест тощо. Для кожного конкретного уроку вчитель повинен ретельно відібрати той відеоматеріал, який відповідає меті, плану і структурі уроку. Відібраний навчальний  відеоматеріал обов’язково повинен бути поділений на невеликі фрагменти (кадри), які  розташовані в логічній послідовності. Окрім нової  навчальної інформації, кожен відеофрагмент має також і завдання, яке необхідно виконати після отримання інформації ( це може бути  питання, завдання та ін.). Після виконання завдання учнями вчитель аналізує, як воно виконане. Слід пам’ятати, що при переобтяженні уроку аудіовізуальними  засобами (чисельним демонструванням, прослуховуванням, застосуванням різноманітної  техніки) губиться навчальний зміст уроку. Необхідність використання аудіовізуальних та мультимедійних засобів на уроках історії  України та всесвітньої історії є очевидною , і кожен творчий вчитель повинен застосовувати цю  технологію. З аудіовізуальними і мультимедійними засобами можна проводити наступну роботу : Документальні матеріали Фільми мають бути розподілені за темами, для кожного уроку потрібно вибирати окремі  фрагменти, які не повинні заважати вчителю і учням у  процесі проведення уроку. Кожен документальний фільм має автора з своїми поглядами,  тому вчителю потрібно чітко відбирати відеоматеріал так, щоб учень міг самостійно робити висновки. Більшість документальних фільмів побудовані на архівних матеріалах, інтерв’ю  сучасників та учасників подій і можуть розглядатись в якості відеоматеріалів, які дозволяють наблизитися до вирішення завдання формування  дослідницьких навичок учнів. Однак, супроводжуючі ці  фільми коректні, вивірені коментарі містять, як правило, готові оцінюючі твердження і  висновки, які не дозволяють учням, повністю побудувати власні висновки і виступити в якості самостійних дослідників минулого. Тому доцільно використовувати в даному випадку елементи інноваційної технології Ю.Троїцького (навчання без підручника). Переглядаючи певний відеоматеріал, учень може перевірити його за історичними документами, архівними дослідженнями і зробити  самостійно висновки. Найбільш доцільним на уроках історії України в 5-11 класах є використання 15-хвилинних  фільмів з серії “Невідома Україна” та “Золота підкова”. Художні фільми Художні фільми теж є одним з найбільш цікавих засобів навчання, але тривалість художнього фільму не дає можливості вчителю показати його  повністю на уроці та і немає такої потреби. Більш доцільно зробити окремі в ідеофрагменти з фільму, які яскраво відображають тему чи подію (“Вогнем і мечем”, “Жанна д’Арк” та інші). Використання художніх фільмів найбільш  продуктивне на нестандартних уроках ( урок-рольова гра, “Що? Де? Коли?” і т.д.) Діафільми і слайди В тих випадках, коли діафільм повністю і наглядно відображає програмний матеріал,  він може бути основою уроку. Основним засобом активізації учня при роботі з діафільмами і слайдами є постановка питань і завдань,  які потрібно зв’язати з конкретним образотворчим рядом діафільму. Дуже важлива роль вчителя в розкритті можливостей нових комп'ютерних технологій.  Одним з таких інструментів є програма Power Point. У даній програмі складаються презентації, які дозволяють створити інформаційну підтримку при  підготовці, проведенні уроків історії, а також у позакласній роботі. Дана методика передбачає використання мультимедійного проектора. Презентація дозволяє вчителю ілюструвати свою розповідь Аудіоматеріали Використання аудіоматеріалів є необхідним і досить цікавим. Так як я працюю в навчально-виховному комплексі  з поглибленим вивченням англійської мови та школи мистецтв, то доцільно проводити інтегровані уроки  – історії та історії мистецтв в спеціальному класі.  Використання аудіоматеріалів найбільш ефективно при вивченні тем з культури. Вчитель повинен скласти і записати матеріал за темами. Аудіоматеріал не повинен заважати вчителю та учням, не бути “фоном” уроку, а навпаки, повинен доповнювати учбовий процес. Комп’ютерна мультимедія Особливої актуальності останнім часом у галузі освіти набувають проблеми розробки й впровадження комп’ютерно-інформаційних, зокрема, мультимедійних технологій навчання.. Мультимедійні програми можуть забезпечити принципово  нову якість: обмін інформацією між учнем і технічною системою проходить у діалогічній формі, сама комп’ютерна технологія забезпечує нові можливості щодо організації паралельного   навчання і контролю знань, надає реальну можливість практичного впровадження індивідуалізованого навчання. Форми практичного використання мультимедійних програм можуть бути найрізноманітнішими. Мультимедійні      матеріали      можуть        використовуватися  перед вивченням навчального матеріалу як вступ  до теми ( зорова, слухова або зорово-слухова опора для здійснення пошукової діяльності, подальшого засвоєння учнями знань), як матеріал для самостійного опрацювання навчальної  інформації, як засіб контролю та самоконтролю якості і повноти знань учнів тощо.                                                                                                                                                                                                             Наприклад, при вивченні теми “Стародавня Греція” учню надається можливість побачити схеми  битв, побут, культуру, політичн структуру країни завдяки навчальному диску, на якому є ряд  тестових завдань. Використовувати комп’ютер можна при залікових та підсумкових атестаціях  за наявністю учбових програм-тестів. Робота з текстом Використання аудіовізуальних засобів на уроках історії буде ефективніше, коли вчитель застосовує роботу з історичним текстом. Ця технологія являє собою модель навчання історії, побудовану на дослідженні текстів з подальшим творчим їх використанням учнями і  розвитку творчого та історичного мислення. Учасники навчального процесу, учень та вчитель,  виступають як рівні. А навчання -– то їх спільна діяльність, результатом якої є створення учнями власної версії історичної події. Навчання за цією технологією складається із завершених циклів – тем.Безумовно, повністю відмовитись від підручника недоцільно, тому що не кожну тему  можна вивчити за хрестоматійними та архівними текстами, і не кожен учень може аналізувати історичні  тексти і робити самостійні висновки. Крім того, навчання без підручника має свої негативні сторони – фрагментарність знань, нестача коштів на роздрукування текстів і неможливість ознайомлення з текстами кожної теми. Використання аудіовізуальних засобів та мультимедійних засобів є необхідною ланкою у роботі  творчого вчителя тому, що арсенал  дидактичних можливостей аудіовізуальних та мультимедійних засобів навчання дуже великий. Стисло його можна визначити так: -      урізноманітнення форм подання інформації; -      урізноманітнення навчальних завдань; -      забезпечення зворотного зв’язку, широкі можливості діалогізації навчального процесу; -      широка індивідуалізація процесу навчання, розширення поля самостійності; -      широке застосування ігрових прийомів; -      активізація навчальної роботи учнів, посилення їх ролі як суб’єкта учбової діяльності; -      посилення мотивації навчання. Потрібно відмітити, що найбільш ефективне формування дослідницьких вмінь учнів на уроці, передбачає крім дотримання загальних имог щодо використання аудіовізуальних засобів в процесі навчання, дотримання додаткових  вимог: -         по перше, уроки-пари з відповідної теми; -         по-друге, використання і сполучення завдань трьох типів: репродуктивного, продуктивно-пізнавального і проблемного. -         по-третє, врахування рівня підготовки школярів до сприйняття аудіо-відеоматеріалів при винесенні тих чи інших питань на обговорення. Також важливо знайомити учнів з текстами хрестоматій чи підручника після закінчення роботи з аудіовізуальними засобами . Побудована таким чином робота сприяє розвитку учнівських компетенцій, дозволяє сформувати  в учнів наступні дослідницькі вміння і навички: -         робота з аудіовізуальними засобами, як зі специфічним історичним джерелом; -         спостереження і аналіз історичних подій; -         формування гіпотези; -         використання набутих знань на практиці і в галузі інших споріднених з історією предметів. Найбільш підготовлені учні можуть узагальнити матеріал і скласти доповіді, написати реферати. Систематичне використання ПК на уроці сприяє наступному: - підвищенню рівня використання наочності на уроці; - покращенню продуктивності уроку; - встановленню міжпредметних зв'язків з інформатикою та іншими науками; - організації проектної діяльності учнів щодо створення навчальних програм та електронних  посібників з курсу під керуванням учителів інформатики  та історії; - логічності подавання навчального матеріалу, що позитивно позначається на рівні знань учнів; - зміні на краще взаємин з учнями, далекими від історії, особливо тими, які із захопленням ставляться до ПК;  - зміні ставлення школярів до ПК як до захоплюючої іграшки; - сприйманню його, як універсального інструмента для роботи в будь-якій галузі людської діяльності. Найбільш поширені такі форми нестандартних уроків: 1.      Інтегрований урок. Як правило, такий урок проводять два вчителі. Вони спільно 2.       здійснюють актуалізацію знань за двома напрямами 3.      опитування (якщо це потрібно), виклад нового матеріалу тощо. Найчастіше 4.      поєднуються такі предмети, як історія-географія, 5.      історія-література, історія-іноземна мова. 6.      Дослідницький урок та лабораторно-практичні роботи. Їхня мета полягає в 7.      одержанні навчальної інформації з першоджерел. Ці уроки 8.       розвивають спеціальні вміння і навички, стимулюють пізнавальну активність та 9.      самостійність. Учні вчаться працювати з історичними 10.  документами, підручниками, періодичною пресою. 3. Рольова гра. Вона вимагає від учнів прийняття конкретних рішень у проб­лемній ситуації в межах ролі. Кожна гра має чітко розроблений сценарій, голов­ну частину якого необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук вирішення  про­блеми залишається за школярами. 4. Театральна (театралїзована) вистава. На відміну від рольової гри, вис­тава передбачає більш чіткий сценарій, який регламентує діяльність учнів без­посередньо на уроці і збільшує Їхню самостійність під час підготовки  сценарію. Театралізовані вистави спрямовані на те, щоб викликати інтерес до навчання. Вони опираються на образ не мислення, фантазію, уяву учнів. Отже, яким чином можна використовувати існуючі технології або їхні елементи у власній педагогічній практиці? Передусім нагадаймо, що ефектив­ною може бути лише інноваційна технологія, тобто та, яка грунтується на потребах та інтересах учнів. А для цього: 1.      Спробуйте дізнатися про своїх учнів якнайбільше: що їм подобається, а що ні у 2.      викладанні теорії? Що значить для них бути "цікавим"? 3.       Які види діяль­ності їм більше до вподоби? Чи відчувають вони себе на уроці 4.      розкутими? Чи є вних здібності, про які ви ще не знаєте? . 5.      Спробуйте змінити стиль викладання. Частіше звертайтеся до учнів з пропозицією і з 6.      аохоченням: "Добре, що ти це зробиш,"Спробуй, 7.       подумай, чи буде тобі цікаво?", "Ти добре вмієш це робити". І відмовтесь від нарікань. 3. Зверніть увагу на те, як викладають ваші колеги, які прийоми і методи застосовують, яким формам навчання надають перевагу. 4. Поділіться з учнями своїми міркуваннями. Зверніть увагу на Їхню інфор­мацію - це підкаже, як вам діяти. 5. Пам'ятайте, що діти дуже чутливі до брехні та несправедливості. 6. Аналізуйте свої дії. Спробуйте систематизувати знахідки. Зіставте їх із досвідом інших. Зважте, може, це - елемент нової технології. Педагогам, котрі відважилися працювати з інтерактивними методами, пропонується запам’ятати  кілька правил організації навчання на уроках. Правило перше. Треба залучити до роботи в тій чи іншій мірі всіх учасників (учнів). Для цього корисно використовувати методи, що дозволяють включити всіх учасників семінару в обговорення.  Правило друге. Треба потурбуватися про психологічну підготовку учасників. А саме, не всі, хто  прийшов на урок, готові психологічно до безпосередньої участі задіяння в тій чи іншій формі  роботи. Дається взнаки закомплексованість, скованість, традиційність поведінки. З огляду  на це корисними є розминки, постійне заохочення учнів до активної участі в роботі, надання можливості для самореалізації учня.  Правило третє. Тих, хто навчається методиці інтерактиву, не повинно бути багато. Кількість учасників і якість навчання можуть бути пропорційно залежними. В роботі не повинні брати участь більше як 30 осіб. Тільки за такої умови можлива продуктивна робота в малих групах. Важливо, щоб кожного почули, щоб кожна група мала можливість виступити з проблеми.   Правило четверте. Уважно підготуйте приміщення для роботи. Це суттєвий аспект. Клас повинен бути підготовлений так, щоб учасники могли легко пересідати для роботи у великих і мали групах. Іншими словами, треба створити фізичний комфорт для учасників.    Погано, якщо комусь з учасників доведеться сидіти на занятті з “вивернутою” шиєю. Тому столи краще поставити “ялинкою”, щоб кожен учень сидів, напівобернувшись до ведучого, і міг спілкуватися  у малій групі. Бажано  заздалегідь підготувати матеріали, необхідні для творчої роботи.    Правило п’яте. З увагою поставтеся до питань процедури з регламенту. Намагайтеся не порушувати їх. Наприклад корисним буде домовитись про те, щоб всі учасники виявили толерантність стосовно будь-якої позиції, поважали право  кожного на свободу слова, повагу до його гідності.  Правило шосте. З увагою поставтеся до поділу учасників семінару на групи. Спочатку на  добровільних засадах. Потім доречно використовувати принципи випадкового вибору. Інтегровані уроки Інтегровані уроки дозволяють глибше опанувати тему, яку вивчаємо. На такому уроці кожен  учитель-предмет­ник намагається подати суть  того, що вивчається, зі своєї, специфічної для кожного предмета, точки зору. Не останню роль відіграє й оригінальність самої формипроведення уроків. Учнів відразу ж зацікавлює присутність кількох учителів на уроці. Дитяча психологія краще сприймає короткочасні повідомлення, відмінні за формою викладу та джерелом подачі. Особливість спілкування з дітьми кожного ок­ремого вчителя перетворює урок на евристичну бесіду з глибоким та деталь­ним поясненням незрозумілих понять. Інтегровані уроки за змістом поділяються на три категорії: а) вступні - до вивчення певного розділу; б) вивчення нового матеріалу; в) підсумкові. Урок-семінар Семінар проводиться після кількох (2-4) уроків-лекцій. 3авдання семінару: 1. Перевірити якість засвоєння вивченого матеріалу. 2. Розвивати вміння самостійно працювати з підручником та додатковою літературою, виявляти  інтелектуальні здібності учнів, спрямувати навчання на практичне застосування знань. 3. Навчити учнів застосовувати знання, набуті на практиці, для аналізу різних процесів. Для цього на семінарі використовують різні форми навчання. Одним з ефективних прийомів, що активізує пізнавальну діяльність, є дис­кусія. Її основне  завдання - сформувати правильний погляд при  розв'язанні будь-якої проблеми. Дискусія якісна тоді, коли учні добре підготовлені, мають опорні знання. Предмет дискусії та її  план учитель продумує заздалегідь. Вона можебути побудована на основі двох положень, з яких треба вибрати і довести правиль­не, або одного визначення чи тези, яку потрібно відкинути чи довести її пра­вильність. Не менш важливою є підготовка до написання і обговорення рефератів. Тематика рефератів повинна відображати основні питання теми, доповнюва­ти їх або поглиблювати. Підготовка реферату - це робота з документами, додатковою літературою. При підготовці до написання рефератів необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів: їхні інтереси, нахили,  можли­вості, проблеми, що їх турбують. Літературу рекомендує вчитель. При підго­товці реферату учні повинні читати додаткову літературу. Існують вимоги щодо написання реферату: а) скласти план викладу; б) підібрати. матеріал для висвітлення питань; в) прочитати відповідні матеріали; г) проаналізувати прочитане; д) коротко записати. 3авдавия семінару - підготувати учнів до самоосвіти, виробити в них уміння навички самостійної  роботи. Виступ повинен мати розгорнутий характер, що свідчить про розуміння питання. Обговорення намічених питань повинно проводитись У вигляді дискусії, в ході якої вдосконалюється вміння аргументувати свої висновки, що сприяє переходу знань у переконання. Починати проведення семінарів бажано з 8 го класу. Семінари можуть бути різними за навчальною метою, за джерелом набут­тя знань, методичних  прийомів проведення. Основний метод семінару - бесіда, в ході якої обговорюються повідомлен­ня учнів, аналізуються схеми, таблиці, ілюстрації, інформація з періодичної преси і додаткової літератури. Урок-практикум Він забезпечує проведення практичних робіт з використанням різних дже­рел інформації. На  практикумі вдосконалюються спеціальні та загальнона­вчальні вміння і навички, здійснюється застосування знань у нових ситуаціях. Учні розширюють свої уявлення про вивчені явища і процеси, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки. На таких заняттях відсутня чітка регламента­ція навчальної діяльності,існує великий простір для прояву ініціативи і твор­чості. Учні вчаться планувати свою роботу, здійснювати самоконтроль. Це спонукає до розвитку пізнавального інтересу до предмета, розширює їхній сві­тогляд. На практикумі учні  виконують значно більше завдань, ніж на традицій­ному уроці. Для організації самостійної роботи для практикуму бажано розробити спеціальні навчальні матеріали. Їх повинен отримати кожен учень. Школярі ознайомлюються зі змістом за­няття, переліком інформації з історії, необхідної в процесі самостійної роботи. У матеріалах можуть бути використані статистичні таблиці, графіки, діаграми, схе­ми, фрагменти з науково-популярної літератури, картосхеми. Різний і спектр завдань за змістом, формою, рівнем складності, самостійністю виконання. Зростає актуальність роботи із зошитом з друкованою основою і забезпе­чення ним кожного учня. Урок-залік Такі уроки допоможуть учителеві зрозуміти і розкрити індивідуальні здібності учнів, які, в сво  чергу, покажуть начитаність, ерудицію. Підготовку до таких уроків треба починати вже з 5-го класу. А в наступних класах необх­ідно  вдосконалювати вміння і навички читання серйозного тексту, роботи з картою; зіставляти та аналізувати прочитане; працювати з каталогами, довід­никами. Без цих умінь провести такий урок неможливо. Перш, ніж планувати такі уроки, треба визначити, що ми ставимо собі за мету. Про залік повідомляємо учнів за три тижні. Треба вказати, з яких тем і розділів він буде проводитися, які питання потрібно опрацювати. Залік допомагає перевірити знання учнів, вміння працювати з літературою і виконувати практичні завдання. На уроках бажано використати колективний метод навчання. Наприклад, розв'язування завдань з  наступною перевіркою. Клас ділять на 6 підгруп, призначають консультанта. Кожна підгрупа одержує різні картки із завдан­нями. Перше завдання розв'язує і пояснює консультант, решту завдань учні виконують самостійно. Консультанти координують і ведуть облік, а учительслідкує за роботою учнів. Наприкінці уроку консультант оголошує результати. Уроки-рольові ігри На уроці обговорюються ті чи інші проблеми, учні вчаться доводити пра­вильність своєї думки і робити- висновки. Ігри розвивають пізнавальний інтерес, активізують розумову діяльність. Ігра розвиває спостережливість, вчить робити висновки, зіставляти окремі факти. Під час гри учні краще засвоюють матеріал, вчаться застосовувати набуті знання у нових ситуаціях. Рольова гра вимагає від дітей прийняття конкретних рішень у проблемній ситуації в межах ролі.  Кожна гра має чітко розроблений сценарій, головну частину якого необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук вирішення проб­леми  залишається за учнями. Урок-прес-конференція Така форма уроку розвиває активність, пошукові здібності, вміння розкри­вати суть певної проблеми, стисло і коротко висвітлювати її,  конкретно відпо­відати на поставлені питання. Вона вчить самостійно здобувати знання. Підготовка до такого уроку починається за 10-17 днів. Підготовчий етап уроку полягає у тому, що заздалегідь оголошується тема, день і час проведення конференції. Після виступів слово надається експертам, які рецензують виступи за та­кими показниками: а) готовність; б) активність; в) наявність наочності; г) реклама; д) політична грамотність. Висновок робить один з учнів або вчитель, підсумовуючи вищесказане. Далі йде обговорення проблеми. Заключним етапом може бути бесіда, складання таблиці. Урок-гра "Що? Де? Коли?" Група заздалегідь поділена на три команди, обрано капітанів, роздані домашні завдання, підготовлені номери команд, картки обліку з прізвищами капітанів. Для проведення уроків використовують прилади, з якими учні працювали під час вивчення розділу, таблички з формулюваннями для розмітки, кодоскоп, гонг, емблема клубу "Що? Де? Коли?" (Сова - символ мудрості.) Гра проходить у 6 етапів. І. Вступне слово вчителя. ІІ. Розминка. Повторення всіх ключових питань теми, в яких враховують­ся міжпредметні зв'язки. ІІІ. Визначення часу на обдумування запитання і кількості балів за відповідь. Арбітрів обирають -поміж учасників гри. ІУ. Гра "Що? Де? Коли?" У. Підведення підсумків. Підраховують бали з урахуванням виконаного домашнього завдання, картки обліку кожної команди заповнюють арбітри. Капітани команд і вчитель підводять підсумки. УІ. Заключне слово вчителя. Урок-КВК КВК дуже популярний серед учнів. Такий вид роботи можна використову­вати на повторювально- узагальнювальних уроках. У процесі підготовки учні вчаться творчо мислити, "добувати" знання, швидко знаходити  правильну відповідь і подавати їі винахідливо.  Вчаться уважно вислуховувати і розуміти своїх товаришів, допомагати їм. Завдання вчителя на підготовчому етапі - залучити всіх учнів, перевірити знання кожного,  оцінити Їхню діяльність на уроці і при підготовці до нього. Адже мета гри - розвивати потребу в дітей готуватися разом з товаришами,  самостійно і допомагати всім членам команди., Для емоційного настрою має значення й обстановка. Можна переставити сто­ли, використати музику, слайди, оформити клас плакатами, газетами, гаслами. В основному урок КВК - це повторення теми і розділу. Змагання складають­ся з шести конкурсів – етапів. 1. Привітання команд. Домашнє завдання. 2. Розминка: команди задають одна одній питання, на які члени команди повинні  відповісти. 3. Домашнє завдання. Перевірка домашнього завдання. 4. Члени команд виконують по три завдання. 5. Завдання капітанам і членам команд. 6. Заключний етап - підведення підсумків. Урок-капітал-шоу "Поле чудес" Готуючись до уроків, учні вчаться складати кросворди і ребуси. Гру "Поле чудес" можна провести для повторення нового матеріалу, при перевірці домашнього  завдання, на повторювально-узагальнювальному уроці. В грі використовують різні слова, поняття, визначення. Клас ділять на дві-три команди (скільки рядів, парт у класі). Представни­ки кожної з команд почергово називають букви у слові, схованому під клітин­ками. Відгадавши букву, команда одержує бал, а не відгадавши - О. Урок-фестиваль Така форма уроку сприяє розвиткові навчальних здібностей і адаптуван­ню учнів до реалій сьогодення. Урок має ігровий характер, і гра максималь­но наближена до реалій сучасного життя. Можна організувати "кінофести­валь". Це  буде свято шкільної творчості, учнівського інтелекту, урочистий огляд творчих практичних робіт дітей. "Кінофестиваль" краще провести таким чином: весь клас на початку уро­ку ділять на групи: лауреати, кінокритики, незалежна преса, бізнесмени, неза­лежний реєстратор, рекламні агенти, глядачі, журі. Кожен з учасників пови­нен мати чітко визначену функцію. Головний зміст і завдання даного практичного заняття полягає не тільки в тому, щоб більш грунтовно засвоїти матеріал попереднього уроку, а й предста­вити свою практичну роботу, свої знання у вигляді твору і спробувати прода­ти  його за всіма законами і правилами  цивілізованої ринкової економіки. Коли учень починає презентувати свою роботу, він потрапляє у світ, хай і штучно створений, сучасного культурного економічного життя, у світ конкуренції і коньюктури. Урок-аукціон "Товаром" на уроці-аукціоні є знання учнів. "Товар" на аукціоні - це "лот", продавець - "купець".  Ведучим бажано бути вчителеві. Підготовка до уроку здійснюється за 2 тижні. Призначаються 4 "купці", які готують лоти, а також "банкір", який відповідає за підготовку  аудиторії і зведеної таблиці результатів аукціону. Аудиторія - учні, які добре встигають з предмета. Урок- брейн-ринг Брейн-ринг - відома телевізійна гра, де стартом є складне цікаве запитан­ня, а фінішем – правильна відповідь. Необхідно швидко зреагувати, адже часприйняття рішення обмежений. За результатами гри можна зробити висновок щодо рівня підготовки учнів класу з даної теми, Їхнього вміння логічно мислити, швидко приймати рішення' Урок-бесіда за "круглим столом" У класі повинна бути група людей (учнів, ведучих), які могли б на себе взяти роль відповідачів  на поставлені питання з теми заняття. Підготовку до уроку проводять заздалегідь. Учням дають список рекомен­дованої літератури і теми, які треба повторити. Обговорення повинно відбуватися коректно. у кінці уроку робиться висновок з відповідної проблеми. Дається оцінка роботи класу і окремих учнів. Урок-диспут Дискусія, розгляд, дослідження. Це обговорення спільного питання, про­блеми з метою  правильного вирішення. Дискусія виникає внаслідок  спілку­вання вчителя і учнів, один з одним, у процесі вирішення проблемної ситуації. Механізм виникнення дискусії: проблемна ситуація, що характеризує пси­хологічний стан учнів, поряд з інтелектуальними труднощами супроводжується підвищенням пізнавальної активності і бажанням розібратися у проблемі. Будь-яка дискусія включає три компоненти: 1. Пізнавальний включає знання про предмет, що викликає суперечку і проблем­ну ситуацію, яка виникла. 2. Операційно-комунікативний означає вміння вести суперечку, відстоювати свою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції. 3. Емоційно-оціночний включає емоційні переживання, потреби, цінності, відно­сини, мотиви, оцінки. Дискусія повинна бути частиною навчального процесу. є декілька видів дискусії: 1)      спонтанна дискусія, що виникає в ході спільного вирішення проблеми всіма учнями 2)       чи групою учнів. Це буває тоді, коли проблема 3)       учням дуже близька; 4)      заздалегідь запланована дискусія. Для цього учнів попередньо озна­йомлюють з предметом суперечки. Вони опрацьовують відповідну 5)       літерату­ру. Учні мають достатньо знань для розв'язання проблеми. Для дискусії характерні такі поняття: знання, вміння, навички, досвід твор­чої діяльності. Дискусія - суперечка по суті, в ході якої учні отримують важ­ливі цінності. При підготовці вчитель повинен чітко сформулювати завдання, бажано з поясненнями, що розкривають суть проблеми, і питання про можливі шляхи її вирішення. Доцільно з цього приводу звернутися до думок учених. При підготовці учнів ознайомлюють з відповідною літературою, список якої треба дати заздалегідь. Учитель повинен скеровувати учнів, ставлячи питання. Урок-вікторина До уроку кабінет оформляють відповідним чином: на стінах емблеми та привітання команд, фотографії. Учні визначають журі і суддю-інформатора. І етап уроку присвячується історії. Кожній з команд пропонують по 3-4 завдання, які треба розв'язати у визначений термін. З кожною командою працює по два члени журі. Вони перевіряють правильність відповідей, фік­сують час, який було затрачено на виконання завдань. ІІ етап - конкурс капітанів. Кожному капітанові допомагає команда. Ко­лективний пошук, дух змагання дозволяє систематизувати набуті знання, зосе­редити увагу на найважливішому. ІІІ етап - змагання команд. Кожна команда пропонує команді-суперниці по п'ять завдань, на їх обдумування відводиться не більше трьох  хвилин. Уроки-вікторини цікаві тим, що дають можливість всебічно розглянути проблему, знайти найбільш вдале вирішення. Такі уроки  виховують почуття колективізму, розвивають допитливість, вчать самостійності. Урок-вистава На відміну від рольової гри, вистава передбачає більш чіткий сценарій, який регламенту  діяльність учнів безпосередньо на уроці та збільшує  Їхню самостійність під час підготовки сценарію. Театралізовані вистави спрямовані на те, щоб викликати інтерес до на­вчання, і спираються на образне мислення, фантазію, уяву учнів. При підго­товці вистави відсутній будь-який тиск на учнів у висвітленні конкретноїісторичної ситуації. Знання, які учні засвоЇЛи на попередніх уроках, вони мо­жуть використати зараз. Персонажі залишають можливість глядачеві само­стійно обміркувати історичну ситуацію і зробит_ власні висновки. Методи інтерактивного навчання на уроках історії   Метод “Мікрофон” Метод “Мікрофон” надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на  запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. Правила проведення такі:               •говорити має тільки той чи та, у кого “символічний” мікрофон; відповіді не  коментуються і не оцінюються;               •коли хтось висловлюється, інші не можуть говорити або викрикувати з місця. Робота в малих группах             Робота в малих групах дозволяє набути навичок, які необхідні для спілкування та співпраці.             Після того як учитель об’єднав учнів у малі групи і вони отримали завдання, кожна група за короткий час (3-5 хв.) повинна виконати це  завдання та оголосити результати роботи своєї групи.              Пропонуються правила роботи в малих групах, які допоможуть учням організувати свою  роботу: Швидко розподілити роль в групі:            Спікер (керівник групи):    •Зачитує завдання групи;    •Організовує порядок виконання;    •Пропонує учасникам групи висловитись по черзі;    •Заохочує групу до роботи;    •За згодою групи визначає доповідача.           Секретар:    •Веде коротко і розбірливо записи результатів роботи своєї групи;    •Як член групи має бути готовим висловити думку групи при підведенні підсумків, або  допомогти доповідачеві.           Спостерігач (тайм-скіпер):    •Слідкує за часом;    •Заохочуе групу до роботи.           Доповідач:    •Чітко висловлює думки групи;    •Заохочує групи до роботи. Починайте висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі. Дотримуйтесь одного з правил активного слухання, головне не перебивайте один одного. Обговорюйте ідеї, а не особи учнів, які висловили цю ідею. Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи. Намагайтеся в групі дійти спільної думки, хоча в деяких випадках у груп може бути особлива думка і воно має право на існування. “Мозковий штурм” Це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень, що спонукає учасників  проявляти свою увагу та творчість, який досягається шляхом  вільного вираження думок усіх учасників та учасниць і допомагає знаходити кілька рішень з  конкретної теми.      Учитель на уроці називає тему дискусії та запрошує вас взяти участь у її обговоренні шляхом “штурму”, який організовується за такими етапами: Всі учасники “штурму” пропонують ідеї щодо розв’язання висунутої проблеми (ідеї можуть бути  будь-якими, навіть фантастичними). Учень або учениця записує на дошці всі ідеї, що пропонуються. Коли група вважає  кількість поданих ідей достатньою, їх подання припиняється. Після того, як майже всі ідеї зібрані, вони групуються, аналізуються, розвиваються групою. Вибираються ті, що, на вашу думку, допоможуть вирішити поставлену проблему. Правила поведінки під час “мозкового штурму”: •намагатися зібрати якомога більше ідей щодо вирішення завдання або проблеми; •примусити працювати свою уяву: не відкидати ніяку ідею тільки тому, що вона суперечить  загальноприйнятій думці; •не можете подавати скільки завгодно ідей або розвивати ідеї інших учасників; •не можна обговорювати і критикувати висловлювання інших та намагатися давати оцінку  запропонованим ідеям. Метод “Займи позицію” Цей метод допомагає проводити дискусію із суперечливої теми. Надає можливість висловлюватися кожному, продемонструвати різні думки з теми,  обгрунтувати свою позицію в будь-який час, якщо його переконали та назвати більш переконливі аргументи. Порядок проведення: •учитель називає тему та пропонує висловити свою думку та пропонує висловити свою думку з досліджуваної теми; •учню потрібно стати біля того плакату, який збігається з його точкою зору; •учень готується до обгрунтування своєї позиції, чому саме її він обрав; •якщо після обговорення дискусійного питання учень змінив точку зору, то може перейти до іншого плакату і пояснити причини свого переходу, а також назвати найбільш переконливу ідею або аргумент протилежної сторони. Метод “Навчаючи-вчуся” Цей метод надає можливість взяти участь у навчанні та передачі своїх знань іншим, у даному випадку своїм однокласникам та однокласницям під час уроку.  Робота організовується так: Після того як учитель назвав тему та тему уроку, роздав учням картки із завданням, їм потрібно  ознайомитися з інформацією, що міститься на кожній картці; Якщо учням щось незрозуміло, вони отримують інформацію вчителя; Учні готуються до передачі цієї інформації іншим у доступній формі;    Їм необхідно ознайомити зі своєю інформацією інших однокласників та однокласниць. Учень має право говорити тільки з однією особою. Його  завдання полягає в тому, щоб поділитися своєю інформацією з іншими учнями і самому дізнатися про певну інформацію з іншими учнями і самому  дізнатися про певну інформацію від них; Тоді, коли всі поділилися та отримали інформацію, учні висловлюють свої думки з приводу  виконаного завдання. Цей метод надає можливість взяти участь у навчанні та передачі своїх знань іншим, у даному випадку своїм однокласникам та однокласницям під час  уроку. Робота в парах Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Ця форма роботи дозволить учням набути  навичок  співпраці, оволодіти умінням висловлюватись та активно слухати.   Метод «Акваріум» Ефективним методом розвитку вмінь ведення дискусії є “акваріум”. Після того як учитель розподілив учнів на дві-чотири групи і запропонував їм завдання для  виконання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр класу (або на початку середнього ряду в класі, де стоять парти), утворивши внутрішнє коло. Учасники цієї групи починають обговорювати запропоновану вчителем проблему. Всі інші учні  мовчки спостерігають за обговоренням. Групі, що працює, для виконання завдання необхідно: •    прочитати вголос ситуацію; •    обговорити її в групі, використовуючи метод дискусії; •    дійти спільного рішення На цю роботу групі дається 3-5 хв. Усі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись у  хід обговорення, спостерігають, чи відбувається дискусія за визначеними правилами. Після              з закінчення часу група займає свої місця, а вчитель ставить до класу запитання: •    Чи погоджуєтесь ви з думкою групи? •    Чи була ця думка достатньо аргументована, доведена? •    Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?      Після цього місце в “акваріумі” займає інша група і обговорює наступну ситуацію (проблему).      Всі групи по черзі мають побувати в “акваріумі”,  і результати роботи кожної з них мають бути обговорені у класс Розвиток пізнавального інтересу до вивчення історії починається з „ занурення в океан історії ”, створюються ситуації за заданими алгоритмами : „ Що, де, коли, як, хто, чим, чому ”. За допомогою цих питань з`являється інтерес до історії як науки, діти замислюються над перспективами її розвитку. Вчитель повинен поставити перед собою завдання: 1) Використовувати різноманітні форми, прийоми і методи на уроках. 2) Розвивати в учнів прагнення до успіху. 3) Навчити працювати, виконувати завдання, робити пропозиції. 4) Розвивати творчі здібності : спостережливість, уяву, пам`ять, уміння аналізувати, теоретичне  мислення. Кожен урок повинен бути підсумком та емоційним відкриттям. Використання різних форм навчання дає можливість простежити за роботою  учня при  вивченні певної теми, об`єктивно оцінити його  навчальну діяльність. Сприяє виявленню глибини знань для створення проблемної ситуації. Посиленне сворення таких ситуацій показує усвідомлення учнями програмного матеріалу, відсутність прогалин. Проблемні ситуації дуже різноманітні за тематикою, змістом та складністю. Учні досягнуть творчих результатів з історії тільки тоді, коли вчитель буде усвідомлювати, що дитина постійно перебуває під тиском потоку  інформації, яка впливає на її свідомість і почуття.

Інноваційні методи навчання у сучасній школі

Низький уклін педагогічному процесу, сконструйованому великим дидактом Я.А.Коменським.

Урок, що є традиційним протягом кількох століть, давав змогу «вчити усіх всьому».

Йшли роки, яких тільки катаклізмів не переживало людство, а методи навчання залишались не змінними, непорушними. Школа надійно забезпечувала постачання слухняних виконавців у суспільно-індустрійну систему і якщо не все йшло завжди гаразд — великого занепокоєння це майже не викликало, виправдовувало те, що в сім’ї, мовляв, не без виродків і не всім же бути академіками, була б людина хорошою.

Але спиралеподібний розвиток історії рано чи пізно повинен був підвести суспільство до усвідомлення хибності такого підходу до освіти. Не всі одразу, але більшість з нас, переживши період сподівань на інноваційні методи навчання, дійшли все ж висновку про необхідність докорінної реконструкції педагогічної системи.

Що ж за «страшний звір» наша масова школа, чому, стаючи дорослими, ми здебільшого згадуємо шкільні роки із захопленням і легким сумом своїх товаришів-однокласників та яскравих вчителів і зовсім без задоволення — шкільну одноманітність, безсторонній механізм набивання знань у нашу бідну голову та норм поведінки у нашу непокірну душу? Згадаймо той страх у колінах: а що як невдало відповім, отримаю не ту оцінку, не виправдаю сподівань дорослих. Але мало хто з нас про цс розмірковує, бо так було завжди, тож не ми є першими, не ми останніми…Та ось поманив, спочатку не сміло, потім все напосідливіше повабив нас дух свободи, розкріпачення думки.

Ми дуже довго зберігали старі традиції у методах навчання, непохитно вбачали в собі керівників юнацтва, майже «помазаників божих», чий авторитет є безперечним.

Подивились іншими очима на себе: дійсно, все у наших руках, ми звикли думати за клас в цілому і за кожного учня. А що ж наш учень?

А в нього в результаті нашої всеохоплюючої відповідальності немає і найменшого уявлення про те, шо ж собою являє його власний шлях пізнання.

Ми претендуємо на занадто значну роль в інтелектуальному та духовному житті дитини, не враховуючи, що можливості педагога досить обмежені, а натура людини, навіть не дорослої — дуже складний механізм.

Сумлінний вчитель схильний педантично «накачувати» ледаря, але чим більше він силкується дати йому знань, тим менше такий учень виявляє власних старань та зусиль.

Чи є виправданим таке витрачання людських сил та можливостей?

Чи не буде більш вдячним винайти шляхи розвитку природжених здібностей кожного вихованця, створити умови, за яких кожен учень— і «середній» чи «слабкий», на перший погляд, зможе не тільки нагромаджувати знання, і навіть не тільки розвивати свій розум, а й жити як повноцінний член суспільства?

І наскільки б краще йшла справа, якби кожен учень дивився на навчальну роботу як на свою власну і відчував би відповідальність за неї, а вчитель перетворився б з примушувача, спонукача на помічника та порадника.

І утопією уявляється школа, у якій панують суспільні відносини, як у справжньому житті.

Перша задача — усунути всі перешкоди, які заважають учню у вирішенні питання про методи власної освіти. Тільки він сам знає, в чому його справжні труднощі, і якщо він не навчиться їх долати, то навчиться їх приховувати. Вина самого процесу навчання в тому, що дитина починає не любити деякі, а то й всі предмети без винятку, і саме методами викладання з’ясовується ця, м’яко кажучи, нелюбов, а не сутністю занять як таких.

По-друге, треба так влаштувати шкільне життя, щоб не обтяжувати дитину знаннями, незважаючи на його нахили, а збуджувати інтерес до набуття знань, будити душу, даючи можливість узятися за роботу по-своєму і у своєму темпі.

Знання, що їх повинні отримати учні, одні й ті самі, але їх «розумові ноги» різної довжини, також різним є і темп засвоєння матеріалу.

То ж йдеться не про те, як передати дитині певну суму знань, а скоріш — як підвести її до того, щоб вона ці знання вміла та хотіла набути сама.

Мабуть, вистачить теоретизувань, і настав час перейти до справ з практичного боку. За невеликим винятком, педагогічна громадськість згодна, що намальована картина є привабливою, але як таку ідилію створити у житті: одних побажань тут замало.

На допомогу приходить прогностично-проективний метод, саме він допомагає не розгубитися у великому розмаїтті педагогічних інновацій, сконструювати педагогічний процес, що відповідав би загальній концепції навчального закладу та стверджував одне з основних положень внутрішньої ідеології закладу нового типу про дитину як суб’єкт свого власного розвитку.

Механізм проектування навчально-виховного процесу передбачає визначення та розробку таких його елементів, як провідна функція, зміст, критерій ефективності, способи організації діяльності та технологічна побудова (етапи, види діяльності, організаційні форми, методи та прийоми організації діяльності, засоби організації діяльності, проміжні результати кожного з етапів).

«Суб’єктивно зорієнтувати навчальний процес» — це означає відмову від задачі формувати особистість дитини (чи то всебічну, чи то творчу) і розуміння, що все, чим повинна обмежитись машина освіти, якою б вдалою вона не була, — це створення умов для такого формування, для розвитку сутнісних сил дитини.

Зміст навчання навряд чи доцільно реформувати на рівні школи з огляду на загальну стратегію сучасної освітньої політики, що передбачає розробку державних освітніх стандартів. Але вбачається необхідним структурувати знання в укрупнені блоки, щоб учень міг створювати у своїй укві цілісну картину щодо кожної предметної галузі. І поряд з цим основна увага приділяється розвиваючому аспекту навчання на противагу перевантаженню учнів фактичним матеріалом.

А от критерії роботи вчителя і ефективності процесу в цілому потребують повної переорієнтації і мають визначатися не за кількістю відмінників та невстигаючих, а за конкретними навчальними результатами кожного учня виходячи з його можливостей, інтересів та нахилів, що визначаються діагностично.

Для здійснення нового організаційного варіанта дидактичного процесу не постає потреба у скасуванні розподілу на класи, у відмові від фронтально-групового способу організації діяльності, але поряд з цим підвищується роль індивідуалізованих способів організації навчальної праці, бо кожен учень самостійно накреслює і проходить свій шлях оволодіння програмним матеріалом. При цьому інноваційність реалізації концептуального принципу про індивідуалізацію навчального процесу полягає в тому, що традиційно він розв’язується не виходячи з рамок суб’єкт-об’єктних відносин, коли вчитель керує процесом пізнання дитини, накреслюючи для кожного кроки в набутті знань, умінь та навичок, жорстко регламентуючи діяльність вихованців.

Щодо дидактичної технології, вона може бути варіативною із додержанням концептуальних положень педагогічної системи. Тут, як у дзеркалі, відбиваються творчі здібності та схильності викладача. Варіативність технологічної побудови інноваційного суб’єктивно зорієнтованого дидактичного процесу.

Водночас суб’єктивно зорієнтований навчальний процес має визначатися і певними чинниками.

По-перше, любий серцю старої школи індуктивний метод побудови дидактики треба змінити на дедуктивний, чудовою ілюстрацією до якого може служити складання індивідуальних планів пізнавальної діяльності учнів на основі групового загального.

У традиційній системі мету уроку та способу її досягнення визначає вчитель. Учні часто навіть не уявляють собі більш-менш ясно ані цієї мети, ані шляхів її досягнення, ані кінцевих результатів. А тому і діють недостатньо цілеспрямовано, малосвідомо і тільки у рамках короткочасної перспективи — окремих видів праці, навчальних задач та завдань, зв’язки яких із загальними цілями процесу, як правило, не усвідомлюються. їх активність розпадається на розрізнені групи дій. Уся інформація про розвиток процесу навчання зосереджена у вчителя, який повідомляє її лише частково, в обмежених дозах.

Дітям потрібен план, який служив би їм дороговказом при дослідженні різних частин теми. Добре складений план — це огляд усього розділу роботи з точки зору учня. І загальний, колективно-складений план повинен передувати індивідуальним учнівським як загальний архітектурний проект є основою і для зведення будівлі в цілому, і для складання підряду для окремих будівельників.

По-друге, всі організаційні форми дидактичного процесу повинні давати простір дитячим творчим виявленням, актуалізації їх осо-бистісних якостей, повній самореалізації.

Парадоксальна ситуація: хоч уроки проводяться для навчання, виховання і розвитку школярів, на них по суті набагато більше простору для всебічних виявлень вчителя, А сфера виявлень та дій учнів обмежена до мінімуму, що і перешкоджає їх всебічному розвитку.

На уроках, крім того, повинна повною мірою задовольнятися потреба школярів у спілкуванні. У традиційній системі інформація йде переважно в одному напрямі — від учителя до учня, а рух інформації від учня до вчителя дуже обмежено. Недостатньою є можливість для обміну інформацією і між вихованцями.

Виконуючи індивідуальні плани, кожен учень підходить до питання по-іншому, з огляду на різноманітність навчальних джерел, що сприяє взаємозбагаченню вихованців, збільшенню реальних інформаційних способів пізнання.

Доцільний метод — спільна праця разом з учнями, спонукаючи їх розбиратися у більшості речей самостійно і вносити шось «своє» у загальний фонд знань, які обговорюються і з’ясовуються під час класних робочих уроків.

По-третє, повинен забезпечуватись високий ефект індивідуалізації, який можна досягнути лише у випадку, коли учні з високими, середніми та низькими навчальними можливостями (інтелект + працездатність) йдуть до знань найбільш підхожими для них шляхами і темпами. Причому, не ізольовано один від одного, а у постійній взаємодії — доповнюючи та збагачуючи один одного.

Основна мета — навчити працювати, тому вчитель з самого початку не повинен вимагати забагато. Можна скоріше сподіватися на гнучкість, винахідливість, працездатність, якщо завдання, яке учень бере на себе, відповідає його розумовим силам. Тільки робота, доступна розумінню дитини, збуджує її інтерес і стає рушійною силою її творчого саморозвитку.

Індивідуалізація у навчанні надає більшу свободу вчителю у розподілі своєї уваги між учнями, він може приділити кожному стільки часу, скільки дитина дійсно потребує. Інші діти при цьому нічого не втрачають, оскільки у цей час вони можуть продовжувати роботу за своєю програмою.

У звичайному педпроцесі учні вимушені найчастіше бездіяльно чекати, поки роботу скінчать усі, при цьому нерідко розвивається комплекс неповноцінності у тих, хто завжди не встигає за всіма, роздратування у тих, хто чекає, або пасивне очікування переростає в останніх у звичку (в авторитарного вчителя) або постає фактором порушення дисципліни, відволікання на якісь свої, не пов’язані із уроком, справи, у вчителя більш лагідного.

У інноваційному навчальному процесі більш здібні учні не мусять очікувати, поки їх надолужать слабкіші, не мусять слухати одне й те ж пояснення декілька разів.

Слабкі учні можуть звертатися за допомогою стільки разів, скільки їм це потрібно і не відчувають, що клас іде вперед занадто швидко.

Наступний чинник полягає у спільному колективному управлінні пізнавальним процесом на відміну від одноосібного директивного управління з боку вчителя у традиційній системі, коли педагог сприймає учнів однобічно — тільки у плані пізнавальних здібностей, а не як цілісні особистості з усією різноманітністю думок, почуттів, потреб.

Одноосібно керуючи процесом навчання, вчитель все менше і менше уваги звертає на потреби, інтереси, побажання школярів, орієнтуючись лише на вимоги навчальних програм. Виявляється схильність постійно використовувати одні й ті самі види роботи, методи та засоби, то вже виправдали себе на практиці і є, з погляду викладача, найбільш-надійними у досягненні навчальних результатів. А це неминуче призводить до стандартизації процесу навчання, до штампів та стереотипів.

Звичайно, і самостійна робота учнів (домашнє завдання) складається дуже часто із заучування або переказу певної кількості сторінок підручника і виконання вправ; ці завдання найчастіше спішно звалюються на дітей наприкінці уроку, коли їхня увага вже відволікається на перерву, що наступає, чи наступний урок. Зрозуміло, що дитина нерідко за таких умов зовсім не розуміє значення завдання та його зв’язку з темою, що вивчається.

Одноосібний стиль керування не виключається, але застосовується лише у певних ситуаціях і при певних обставинах, наприклад, в умовах гострого дефіциту часу, при вивченні дуже складного матеріалу. Здебільшого ж організаційно-управлінські рішення вчитель приймає • разом з учнями: у цих рішеннях відбиваються доцільні думки, пропозиції кожного. Вчитель постійно радиться з вихованцями. Відбувається децентралізація ініціативи: її виявляє не тільки педагог, а й учні.

Учнівська діяльність регламентується в основному колегіальними рішеннями, які усі внутрішньо сприймають: це ж бо їх рішення!

Зв’язки між учителями та учнями за своєю структурою «горизонтальні»; педагог знаходиться не «над», а поруч з учнями. Основною формою відносин між учасниками процесу навчання стає педагогіка співробітництва і навіть співтворчості.

Водночас через різницю у знаннях, досвіді, вміннях вчитель і вихованці реалізовують свої права і функції по-різному, на різному рівні, вносячи специфічний вклад як у діяльність з управління, так і у діяльність щодо передачі та засвоєння знань, умінь та навичок. Керівна роль вчителя зберігається, але реалізується більшою мірою на основі співпраці з учнями, питома вага відносин підпорядкування та підкорення скорочується до мінімуму.

Здійснюється і принцип розвитку через відносини. Розвиваються не тільки пізнавальні здібності, а й комунікативні, організаторські.

Вчитель надає учню таку ж саму дружню допомогу у процесі роботи, як нерідко допомагають один одному дорослі у ділових стосунках.

Ідеалом буде така організація, де вчитель зуміє показати вихованцю свою зацікавленість у його досягненнях, не ставлячи його у нерозривну залежність від себе. Замість категоричних вказівок педагог радить, де можна знайти допомогу, яка література є більш цікавою, де отримати найвичерпнішу довідку з питання.

Хороший вчитель говорить дітям лише те, чого вони самі не можуть дізнатися. Ми ледве пам’ятаємо те, що нам розповідають, та рідко забуваємо те, над чим завзято працювали.

Учителеві можна вести себе вільніше і простіше з дітьми, не побоюючись за свій авторитет. Велике полегшення — що не потрібно давити і примушувати, погрожувати поганою оцінкою.

Учитель також не повинен цілком брати на себе контролюючу та оцінюючу функцію. Участь у здійсненні контролю за навчанням бере і учень. Контрольні різнорівневі картки, а ще краще програмно-комп’ютерні засоби навчання, тести допомагають вихованцю здійснювати самоконтролі, за набуттям знань, умінь та навичок. Учень також має брати участь в аналізі ходу виконання навчальної задачі й у рейтинговому оцінюванні особистої участі та участі товаришів

Закінчена робота — блискучий доказ успіху. Вона включає все, про що дитина розмірковувала, що відчувала за час навчальної праці. Це є справжній реальний досвід. Це певне культурне надбання у процесі індивідуального розвитку та колективних взаємовідносин.

Так завдяки переходу від педагогіки інформативно-репродуктивної до педагогіки діяльнісно-рефлексивної школа стає життям.

У дитини пробуджується дух самостійності та ініціативи і закладаються основи характеру. Вона надбає життєвий досвід. Вона є відповідальною за своє навчання і працює разом з товаришами, оскільки в них спільні задачі.

Створюються життєві зв’язки з однолітками та дорослими, такого ж роду відносини у вихованця будуть і у майбутньому.

У традиційному навчальному процесі учні роз’єднані, прагнуть лише до особистого успіху. Кожен відчуває відповідальність лише за свої дії і вчинки, за свій результат, не виявляючи турботи про досягнення загальних цілей процесу. «Не списуй, не підказуй» у таких умовах спільна діяльність дуже далека від колективної,

У суб’єктивно зорієнтованому навчальному процесі над вихованцем відсутній постійний контроль, не потребується погонич. Він є сам часткою справжнього життя, він розв’язує справжні проблеми, він усвідомлює порожнечу, непродуктивність лінощів і має насолоду від плодів діяльності.

Сама навчальна діяльність стає діяльністю у повному значенні цього терміна, як активність людини, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, пов’язаних із задоволенням її потреб або з виконанням вимог з боку суспільства.

Сам педагогічний процес стає лабораторією життєтворчості. Активність перестає бути рисою лише деяких занять на зразок ручної праці.

Практично інноваційність технології і повинна полягати у примиренні двох активностей — того, чому вчитель вчить, і того, чому дитина навчається.

Учень, що працює в умовах інноваційної дидактики, вимушений думати сам за себе. Він повинен покладатися на себе. Хіба не саме цього очікує від нього життя?

В цьому разі відбувається повне змінення всієї життєдіяльності та духу школи; породжений інноваційною внутрішньою ідеологією закладу, інноваційний педагогічний процес тепер виступає фактором розвитку самої цієї ідеології.

Як використовувати сторітеллінг на уроках

Історія

·         Прочитайте на уроці уривок із художнього твору, який описує певні історичні події.

·         Розкажіть про якусь історичну подію від імені історичного персонажа.

·         Прочитайте учням уривки з біографій, автобіографій, листів історичних осіб, які жили у той період, що вивчаєте.

·         Можливо, у вашій родині збереглися якісь документи, фотографії минулих років, або спогади ваших близьких про історичні події. Поділіться з учнями цими історіями і запропонуйте їм зробити те саме.

·         Покажіть якусь цікаву фотографію (з теми уроку), запропонуйте учням припустити, де, за яких обставин її було зроблено. Потім розкажіть її справжню історію.

·         Запропонуйте дітям уявити, що вони живуть у певний історичний період і мають виконати у тих умовах досить звичайну сьогодні дію (наприклад, приготувати їжу, зробити зачіску тощо). Як би вони це зробили? Потім розкажіть справжню історію, як це відбувалося в минулому.

Мистецтво

·         Ознайомте учнів з цікавими фактами з історії життя і творчості митців.

·         Розкажіть чарівну історію про фарби або олівці.

·         Розкажіть історії про «долю» відомих творів мистецтва.

·         Розкажіть про те, як зберігають твори мистецтва в музеях, як працюють реставратори.

·         Ознайомте учнів з твором мистецтва. Запропонуйте учням припустити, що могло надихнути автора на його створення? Після цього розкажіть справжню історію.

·         Розкажіть учням історію і запропонуйте їм намалювати те, що вони уявляли під час вашої розповіді. Це відмінний спосіб змусити їх мислити творчо.

·         Запропонуйте учням намалювати малюнок, а потім розповісти історію за ним.

·         Намалюйте власний малюнок і розкажіть історію за ним. Або почніть історію і запропонуйте учням продовжити її.

 Самостійна робота учнів як засіб ефективного застосування набутих предметних компетентностей на уроках історії та правознавства

            Не тільки старайтеся передавати людині знання , а й прагніть                        щоб     вона отримала потребу сама доходити до них.                                                   

В. Одоєвський.

1. Вступ.

Протягом століть йшов пошук досконалих методів навчання учнів педагогами, психологами узагальнювався певний досвід ,пропонувалися нові ідеї в галузі вивчення гуманітарних наук.

У наш час зростає потік інформації ,поширюється тенденція до відтворення справжньої історії і права, без перекручувань і фальсифікації. На сторінках преси з*являється ряд альтернативних думок на певні історичні проблеми і, навіть , цілі періоди ,обсяг знань надзвичайно швидко збільшується.

Сучасна школа повинна виховувати у школярів здатність до самостійної навчальної діяльності, самостійного здобування знань, і проявляти такі якості мислення ,як самостійність , активність ,гнучкість , швидкість.

Ця тема в наш час є дуже  актуальною,тому що самостійна робота з учнями на уроці і в позаурочний час - це використання різноманітних видів індивідуальної і колективної навчальної діяльності учнів , яка здійснюється ними на навчальних заняттях або вдома за завданнями вчителя , під цього керівництвом , однак без його безпосередньої участі.

Об*єкт дослідження :

Самостійна робота учнів на уроках історії та правознавства.

Предметом мого дослідження є :

Використання форм самостійної роботи учнів як засіб ефективного застосування набутих предметних компетентностей на уроках  історії та правознавства.

Тому що навчити учнів самостійно здобувати знання , розвивати їх пізнавальні здібності – одне з найважливіших завдань школи на сучасному етапі.

2. Основна  частина.

 Організація самостійної роботи  учнів на різних етапах уроку та при виконанні домашніх завдань.

Сучасним школярам дуже важко розібратися, правильно оцінити ряд подій виходячи із того потоку інформації (годиною досить суперечливої), котра виплескується на нас із боці преси, радіо й телебачення. У зв’язку із цим виникає необхідність вирішення ряду проблем. Однією із таких проблем, котра потребує негайного вирішення є проблема формування в процесі навчання активного, самостійного, творчого мислення школярів. Учням потрібно допомогти позбутися шаблонового, стереотипного мислення, стандартних установок, котрі вбивалися в їхні голови ще із дитинства

Проявляти такі якості мислення як самостійність, активність, гнучкість, швидкість й інші.

 В навчанні історії слід розрізняти:

1) самостійність мислення проявляється при розгляді суті явищ (подій, процесів) й веде до формування переконань; із нею тісно пов’язана й самостійність в використовуванні навичок й вмінь, прийомів розумової роботи, методу пізнання;

2) самостійність характеру, поведінка особистості, котра виражається в умінні поступати у відповідності зі своїми поглядами, до того чи іншому відношенні до оточуючого;

З) самостійність поштовху до діяльності, її мотивів; для неї важливі прояви інтересу, ініціативи, творчості;

4) самостійність в практичній діяльності.

Не треба забувати, що існує принципова різниця між пізнавальною діяльністю: а) при передачі готових знань; б) при формуванні знань на основі самостійної розумової діяльності учнів. Головним виглядом пізнавальної діяльності учнів за способом передачі готових знань є запам’ятовування, при слабкому прояві розумової активності й самостійності.

На початку 50-х років був запропонований пізнавальний процес, при якому знання формуються на основі самостійної розумової діяльності учнів. Учень без сторонньої прямої допомоги повинен розібратися в явищах суспільного життя, 

розкрити їх суть. Пізнання рухається від явища до суті, а від суті знову до явища, але й тепер це явище усвідомлюється повніше, глибше. Самостійне розкриття суті явищ органічно пов’язане із використанням знань, умінь, життєвого досвіду учнів.

Для організації самостійної навчальної діяльності необхідно забезпечити її доступність й різноманітність, враховуючи при цьому вікові та індивідуальні особливості учнів,  дотримуючись дидактичних вимог.

Самостійна робота під час уроків історії має велике навчальне і виховне значення. Вона може дати бажані наслідки лише тоді, коли :

 вчитель застосовує її у певній системі та послідовності;

 правильно керує нею;

 працює в тісному контакті із вчителями інших предметів, особливо гуманітарного циклу.

В чому ж полягає суть самостійної роботи? Самостійною є та діяльність, під час якої учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, й яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня й форму організації навчання.

 Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає у собі такі сторони:

- ставлення вчителя до проявів самостійності;

- уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;

- уміння виділяти головне й другорядне;

- оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;

- наявність чи відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;

- самостійне застосування засвоєних знань;

- оцінка учнем своєї роботи й її результатів.

Навички й вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.

Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність вчителя, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна й раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної із подоланням учнями певних труднощів й підведення підсумків виконання й об’єктивна оцінка роботи.

Для того, щоб самостійна робота була  ефективною, важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх,повинен  існувати взаємозв’язок класної й домашньої самостійної роботи.

Ми організували класну роботу так, щоб домашня самостійна робота була  її органічним продовженням. Великою мірою робота учнів, хід уроку тісно зв’язані й залежать від якості самостійної роботи учнів удома. Мета домашньої роботи - міцне закріплення вивченого на уроці матеріалу, глибше його осмислення, дальший розвиток набутих учнями умінь й навичок самостійної роботи із текстом підручника, історичними картами. ілюстраціями, схемами. Учні, виконуючи домашнє завдання, привчалися писати прості і розгорнуті плани із окремих питань й тим, складати різні тематичні таблиці, працювати із матеріалами періодичної преси, готувати невеликі повідомлення, реферати на історичні й суспільно-політичні теми.

Домашня робота носила творчий характер, будила думку школяра. Вчитель на уроці максимально застосовував прийоми стимуляції активного самостійного мислення, щоб творчий дух не залишав школяра й вдома, спонукав його до самостійності й активності.

Часто учень не засвоює тієї чи інший матеріал через невміння самостійно виконувати навчальні завдання, зокрема домашні. Дуже важливо навчити учня складати план й тези прочитаного. Спочатку вчитель навчав учнів на уроці цієї роботи. На такому уроці діти працюють колективно, після  дворазового читання тексту підручника учні старалися проаналізувати його, при допомозі вчителя виділити головне. Можна працювати над текстом, розбивши його на окремі частини й аналізувати кожну із них. Важливо, щоб вчитель надалі давши вказівки щодо самостійного складання плану, техніки читання, запам’ятовування, запису тез тощо.

Потрібно контролювати роботу учнів через фронтальне опитування. Важливо і надалі окремим учням роздавати картки для самостійної роботи із подібними завданнями, скласти план прочитаного тексту, скласти тези прочитаного; потім збирали й перевіряли зошити окремих учнів. Таким чином було б зрозуміло, на 

стільки учні вміють виділяти головне, над чим ще треба попрацювати й вияснити, чи вміють учні лаконічно й суттєво виражати свої думи. Не усі учні володіють належним темпом читання, й цей недолік негативно позначається на успішності. А, щоб виправити становище треба понад уваги приділяти самостійній роботі над текстом підручника, застосовувати систему вправ на читання й аналіз тексту підручника, а також давати додаткові завдання додому - прочитати життєпис полководця, уривок із поеми, статтю в газеті тощо.

Дуже важливо навчити учня працювати із книжкою й в школі, й вдома, виробляти в нього звичку “копатися в книжках”. Добре ілюстрований підручник дає можливість набагато краще організувати найрізноманітніші види роботи із ним, активізувати розумову діяльність учнів, розвивати у яких активність, самостійність, творчу уяву.

Ілюстрації підручників діляться на композиційні, схематичні, фотоілюстрації.

Самостійну роботу учнів над ілюстраціями підручника ми організували так, щоб вона була різноманітною - це й уявні екскурсії до тієї чи іншої країни на основі ілюстрацій підручника й використання для порівняння двох чи кількох ілюстрацій й інші форми роботи. Основною умовою самостійної роботи учнів із ілюстраціями було б вміле поєднання слова вчителя із текстом підручника й малюнком.

Майже у кожної дитини є потреба проявити свої творчі нахили, цю потребу учень може реалізувати в процесі написання твору, адже процес написання твору є процесом творчого уявлення. Спочатку твір існує як система уявлень про факти, події, котрі треба певним чином відібрати. Щоб успішно керувати цим процесом, розвивати творчі здібності учнів, необхідно знати  їхні індивідуально-психологічні особливості, ставлення дітей до навчання, особливості їхніх знань, умінь й навичок, вольових якостей.

Ще одним із важливих видів самостійної роботи, Яка сприяє розвитку логічного мислення, усної і писемної мови, творчості, активності і самостійності учнів є ведення словника. У курсі історії стародавнього світу учням доводитися мати справу із великою кількістю слів й виразів, без правильного розуміння яких, не можна засвоїти історичного матеріалу.

Для підвищення активності й самостійності на уроках історії були використані такі форми самостійної словникової роботи:

самостійне з’ясування значення слова за допомогою словників, 

енциклопедій, довідників;

2) складання усно, а потім письмово оповідань-мініатюр із відомими вже словами й термінами;

3) рецензування цих оповідань учнями;

4) добір слів й термінів, що стосуються певної теми, розділу;

5) різноманітні форми роботи із картками.

Розуміння історичного процесу неможливе без уявлення його в хронологічних рамках. Хронологія приводити весь багатий історичний матеріал у відповідно-визначений порядок, фіксує історичні події в часі у тій послідовності, в якій смердоті відбувалися. Розвитку логічного мислення сприяють хронологічні картки. Так, на одній картці можна записати століття, на другій - дату, на третій - подію. Показуючи картку на якій записано дату, учням пропонувалося назвати подію.

Дуже важливо навчити дітей користуватися “лінією години”. У старших класах багато уваги приділялося таким видам самостійної роботи,  як складання плану-конспекту, який передбачає не лише стислий виклад головних положень, їхніх доказів, але й і наведення фактів, котрі ілюструють ці положення. Ефективність роботи по складанню плану великою мірою залежить від наявності в учнів навичок смислового аналізу тексту. План складався за текстом підручника, за кількома джерелами, скласти план оповідання, план розповіді до картини, план розповіді вчителя.

Важливою є робота учнів над висновками як по окремому уроку, а й по темі вцілому. Вивчаючи історичні факти й події, учні узагальнювали ці факти й складали короткі висновки. Спочатку висновки робилися ними за одним із якихось уроків, потім, коли учні оволодіють певними навичками складали висновки - по всій темі. Активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє формуванню у яких самостійності і робота по складанню порівняльних таблиць й схем.

В значній мірі розширюють й поглиблюють історичні знання учнів художньо-історична й науково-популярна література. Це насамперед досягається тим, що вчитель організовує позакласне читання учнів й сам використовує уривки із цієї літератури при поясненні матеріалу на уроці. Існують певні види роботи учнів із цією літературою, котрі найбільш активізують учнів й прищеплюють їм навички самостійної роботи. Це - домашні письмові твори за художньо-історичними 

книжками й складання учнями старших класів рецензій на історичну літературу.

Наочність - у викладанні історії також має важливе значення. Використовуючи під час уроків історичну картину чи навчальний кінофільм, вчитель більш активно діє на пізнавальну діяльність учня. Важливо самих учнів навчити читати історичні картини, використовуючи багаж знань по даній темі. Працюючи над розкриттям змісту картини учні розширюють свої історичні знання по даній темі, роблять свої маленькі “відкриття”, а це підвищує інтерес до уроку й допомагає краще засвоїти нові терміни. Одним з видів активного використовування історичних картин є прийом складання учнями усної, а потім й письмової розповіді за двома-трьома й понад історичними картинами. Це усна розповідь заздалегідь даними питаннями із використанням для ілюстрацій історичних картин; письмова творча розповідь за історичними картинами.

Щоб самостійна робота учнів був ефективною потрібно дотримуватись певних умов:

1) чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;

2) характер завдань й запитань для самостійної роботи та їхні складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;

3) завдання для самостійної роботи мають бути доступними й посильними;

4)по винна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їхні знань та умінь);

5) повинна дотримуватись систематичність й послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання;

6) важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їхнього;

 7) повинен існувати взаємозв’язок класної й домашньої самостійної роботи.

Експериментальні дослідження підтверджують, що самостійна робота учнів у процесі вивчення історії є основним засобом виявлення й розвитку у них творчих здібностей й обдарованості, підготовки їх до практичної діяльності. Залежно від підготовленості учнів, вчитель щоразу повинен сам визначати послідовність і насиченість самостійної роботи, проявити свою творчість та ініціативу. У міру переходу учнів із класу в клас зростає рівень їх знань і пізнавальних  можливостей. Історичний процес розкривається все повніше і глибше. У зв’язку із цим й види самостійної роботи поступово ускладнюються, 

але й треба також пам’ятати, що самостійна робота - не самоціль, а один з засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя, до практичної діяльності.

Особистісно-орієнтований підхід на уроках історії

У Законі України „Про загальну середню освіту" визначено, що мета освіти цього рівня - інтелектуальний і фізичний розвиток особистості. Педагогічна наука визначила шлях досягнення цієї мети - впровадження особистісно-орієнтованого навчання.

На перший погляд, здається, що у цьому навчанні немає нічого нового, чого б раніше не робили педагоги. Адже в основному розвиваюче навчання поєднували з диференціацією та індивідуалізацією навчально-виховного процесу, шукали і впроваджували нові шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів. Популярним був принцип: „Учень – не губка, яка повинна в себе все вбирати, а факел, який потрібно запалити".

Для справжнього вчителя учень завжди був особистістю. Так у чому ж індивідуальність особистісно-орієнтованого навчання?! А у тому, що воно забезпечує перетворення учня в суб'єкт дій та відносин навчально-виховного процесу, реалізує можливість учнів активно діяти, вступати у всебічні відносини у процесі здобуття знань.

Соціологічні дослідження і практика довели, що наші діти в порівнянні з європейськими та американськими ровесниками, мають глибші, просто академічні знання але гірше адаптуються у житті. Тому особистісно-орієнтоване навчання повинно забезпечити кращу підготовку дітей до життя, щоб майбутнє покоління було не тільки більш освіченішим, де й більш пристосованим до сучасних складних життєвих реалій.

Отже, особистісно-орієнтоване навчання - це навчання, у якому учень виступає суб'єктом навчальної діяльності, в якому враховуються індивідуальні властивості учня і яке спонукає дитину до самостійного пізнання і мислення, сприяє формуванню всебічно-розвиненої особистості, яка вміє знайти застосування своїм знанням, знаходити практичні шляхи вирішення проблем. Це навчання, процес, в центрі якого особистість людини - і учня, і вчителя: діалог, партнерство, самоповага, самореалізація, самовдосконалення, її самобутність і самостійність, в якому спочатку розкривається суб'єктивний досвід людини, а потім співвідноситься до знань.

Причинами особистісно-орієнтованого навчання є: зосередження на потребах учня; не монолог, а діалог; співпраця вчителя з учнями; пристосування методики до навчальних можливостей дитини; саморозвиток і самореалізація учнів.

Уроки історії є найкращою можливістю досягти мети особистісно-орієнтованого навчання - виховання особистості, здатної до критичного мислення, аналізу обставин, самостійного вибору оптимального шляху розв'язання проблем. Гіпотеза - аргумент - висновок - ключові поняття інновації. Звертання до них дає можливість формувати особистість, здатну не приймати на віру „солодких обіцянок" , тобто виховувати не пасивних гвинтиків, а активних громадян суспільства. Історію треба обов'язково викладати з різних точок зору, це допоможе краще зрозуміти варіативність історичного процесу, різноманітність засобів його пізнання.

Без належного рівня правових знань і навичок правомірної поведінки неможлива свідома участь особи в суспільному та державному житті. Тому технології особистісно-орієнтованого навчання найкраще допомагають у досягненні даної мети на уроках основ правознавства і практичного права (8 кл.).

Ось лише деякі фрагменти особистісно-орієнтованого навчання на уроках практичного права. При вивчені теми „Навіщо людині права" попередньо даю групам учнів можливість розробити права людини. Пропоную фантастичне завдання: ваша планета загинула внаслідок природних катаклізмів. На космічних аеробусах жителі переселилися на іншу планету, де можливе життя. Розробіть права які необхідні для нормального співжиття людей один з одним. Кожна група учнів придумала назву уявної країни, девіз, права на великих листках ватману або у зошитах у вигляді конституції (все художньо оформлено). Після захисту прав наступним етапом була робота зі спрощеним варіантом Загальної Декларації прав людини. Учні повинні були порівняти тексти ЗДПЛ зі списком прав, які розробили раніше, визначити, які є у списку, а які є відсутні.

Отже, на цьому уроці було використано суб'єктивний досвід дітей. Крім того створена ситуація успіху. Адже французький юрист Рене Самюель Кассен за створення ЗДПЛ одержав Нобелівську премію і похований в Пантеоні.

Які ж головні особливості, а отже і критерії, особистісно-орієнтованого уроку історії та правознавства?

1) Створення вчителем на початку уроку позитивного настрою для роботи, так званий психологічний настрій.

2) Повідомлення учнем не тільки теми, але й цілей, форм, організацій діяльності. Учень повідомляє мету уроку як важливу особисто для себе.

3) Засвоєння учнями змісту освіти переважно під час їхньої активної діяльності. Вчитель повинен забезпечити гнучку організацію процесу учіння школярів-в залежності від цілей уроку, продумати його етапи: повідомлення матеріалу, виконання творчих завдань,

взаємоперевірка, аналіз спільної роботи. Конструювання дидактичного матеріалу повинно створити можливості для самовиявлення учнів. Потрібно заохочувати оригінальні ідеї, гіпотези, надавати можливості питання не стримуючи ініціативи школярів заохочувати обмін думками, стимулювати до активних дій, доповнення і аналізу відповідей своїх товаришів, створювати складні ситуації що виникають в галузі застосування знань (дискусії, диспути). Продумувати послідовність виконання завдань, видів роботи для зменшення втоми, збереження інтелекту і здоров'я успіхів.

4) На особистісно-орієнтованих уроках навчають вчитися, бо „не можливо всього навчитися, але можна навчити вчитися". Ось чому прогресивним методом вважається використання навчальних модулів, тобто індивідуальних програм діяльності. Навчальні модулі можуть бути розроблені для всього уроку, або певної його частини.

5) Надання учню можливості вибору для нього як суб'єкта діяльності певних способів просування до визначеної мети, яким він надає найбільшої переваги (варіанти завдань, способи їх виконання, форми звіту про результати). Це підвищує відповідальність учнів за свідомий вибір і його результати.

6) Активізація суб'єктивного досвіду учня, використання його в процесі знань.

7) Прагнення до створення ситуації успіху для кожного учня.

8) Практичність теорії, тобто учень повинен знати, де одержані знання можна примінити в житті.

9) На особистісно-орієнтованих уроках оцінюють механізм творчості учнів (оцінювання і цінування). Аналіз відповідей учнів має бути не тільки з точки зору правильності і неправильності, але з врахуванням як учень міркував, де помилився, чи висловлює оригінальні думки.

Для демонстрації технології особистісно-орієнтованого навчання можна взяти тему з новітньої історії у 10 класу «Індустріальні країни Європи та Америки у 1919-1939 рр.». Цю тему вивчають у другому семестрі, коли учні вже накопили достатньо фактичного матеріалу стосовно підсумків Першої світової війни та переділу світу переможцями, стосовно соціально-політичних рухів того часу.

Десятикласники вже вміють на емпіричному рівні робити прості умовисновки, аналізувати матеріал, розчленовувати його на головне та другорядне. Тема включає вісім уроків. Це дозволяє поволі показати всі стадії навчального процесу, технологію особистісно орієнтованого навчання. Виходячи з потенціалу класу, можна обрти форму подачі матеріалу, наприклад, полілог з елементами дискусії. Розділ «Індустріальні країни Європи та Америки у 1919—1939 рр.» якраз і дозволяє опертися на попередні знання учнів, розкрити той потенціал, який вони мають.

Головною метою цього розділу е з'ясування основних тенденцій у розвитку індустріальних країн світу, а саме — боротьба між ліберально-демократичними країнами та тоталітарними державами, боротьба, яка невідворотно вела до зіткнення між ними. Учням потрібно з'ясувати причини становлення фашистських режимів у Італії, Німеччині, Іспанії як реакції на наслідки війни та світову економічну кризу. Треба зрозуміти морально-етичну сторону проблеми—у чому полягає небезпека диктатури та чи можлива вона в сучасний період.

Працюючи з цією темою, учні продовжують формувати навички роботи з історичними документами та підручником, використовують порівняльно-історичний метод за такими завданнями:

1. Встановіть, у чому полягала відмінність проведення політики консерваторів і лейбористів у Англії?

2. Знайдіть подібні риси фашистських режимів Італії і Німеччини.

Також широко застосовується метод встановлення причинно-наслідкових зв'язків:

1. Чим було викликане намагання правлячих кіл Англії «умиротворити» Німеччину?

2. Які причини приходу до влади Народного Фронту у Франції?

Знаходить застосування й метод аналогій:

1. У чому полягала особливість економічної депресії у Франції?

2. Чому в Німеччині не вдалося запобігти встановленню фашизму?

Вивчаючи цю тему, учні мають самостійно переносити свої знання та вміння у нову ситуацію, комбінувати засоби діяльності під час вирішення проблем, враховувати можливість альтернативи.

1. Чому фашизм не був розповсюджений у Франції?

2. Що може використати Україна з досвіду «нового курсу» Рузвельта?

3. Чому держави-переможці виявилися нездатними зберегти встановлений ними післявоєнний устрій світу?

Вступний урок має грати ключову роль у структурі теми. Потрібно зацікавити учня, заінтригувати поставленою проблемою. Якщо це завдання буде виконане, то наступні не викличуть ніяких труднощів. Інтерес — це рушійна сила історії, без своєї «родзинки»,

неповторного аромату епохи історія буде простим набором дат та нудних фактів. Зацікавивши учня, вчитель може розраховувати на стовідсоткове засвоєння матеріалу. Особистісно-орієнтоване навчання якраз і перетворює учня на рівноправного партнера вчителя, співавтора уроку.

Пам'ятки для учнів

Схема аналізу історичних фактів, подій, явищ та процесів         Історичний факт – першоцеглинка історичних знань.  Він непотворний, як неповторні простір і час, де він протікає,  оскільки вони перебувають у постійному русі.          Історична подія – сукупність логічно завершених та обмежених  у просторі й часі історичних фактів.          Історичне явище – комплекс аналогічних історичних фактів або їх ознак,  які зберігалися чи зберігаються протягом певного часу  та в певному просторі (території).     Історичний процес – ланцюг взаємопов'язаних у часі й просторі  причинно-наслідковими зв'язками історичних подій і явищ: ·                     коли відбувалися чи проходили ці факти, події, явища чи процеси; ·                     де вони проходили; ·                     за яких історичних обставин вони проходили;  ·                     які події пройшли напередодні; ·                     який розвиток вони отримали надалі; ·                     яка соціальна верства чи верстви були основними учасниками події; ·                     яку роль відіграли тут історичні особи та чиї інтереси  ·                     вони відображали; ·                     який слід залишили ці факти, події чи процеси в історії регіону, ·                      країни чи світу; ·                     випадковим чи закономірним був саме такий перебіг подій  ·                     та які вони мали наслідки; ·                     які альтернативи розвитку існували за тих історичних умов;  ·                     а як би повелися Ви за таких умов? ·                         Схема аналізу подій з хронологічної точки зору (локалізація подій у часі) ·                     коли пройшли ці події, як довго вони тривали, ·                      в якій послідовності проходили; ·                     на який період історії людства вони припадають; ·                     як ця  подія співвідноситься з іншими подіями чи процесами; ·                     як ця подія кореспондується з однотипними подіями  ·                     чи процесами вітчизняної та регіональної історії; ·                     складання хронологічних чи синхроністичних простих  ·                     чи складних таблиць.  Визначення місця історичних подій у просторі  (використання карти як історичного джерела) ·                      правильно займіть позицію біля карти  ·                     (так, щоб не заступати природне освітлення карти); ·                     запам'ятайте, що коли ви стоїте навпроти карти, наверху буде північ (південь – унизу), а зліва – захід (відповідно, справа – схід); ·                     навчіться читати легенду карти – її умовні позначення. При всій різноманітності карт однотипні факти,  ·                     події та явища – кордони та столиці, райони повстань,  ·                     напрями головних ударів і місця битв тощо –  ·                     зображуються на них схожими позначками; ·                     зверніть увагу на написи, діаграми, таблиці, портрети,  ·                     рисунки, які є на карті, і ви зрозумієте, ·                      що є резон у твердженні „Карта – це державна шпаргалка”; ·                     працюючи з контурною картою, користуйтеся кольоровими  ·                     олівцями, робіть умовні позначення; ·                     на дрібномасштабних картах окремі позначки робіть цифрами, які включайте в умовні позначення, це впливатиме на естетику виконаної Вами роботи.   Порівняння однотипних явищ і подій·  Визначи, які факти і події будете порівнювати (підготувати хронологію цих подій).·  Визначи питання, за якими можливе порівняння. Запиши їх у певній послідовності.· Дай відповідь на питання.· Проаналізуй відповіді, визнавчивши спільне і відмінне у характеристиці явищ і подій.· Зроби висновки після відповідного аналізу .  Робота з текстом підручника та історичними документами·  Приступаючи до роботи з текстом підручника та історичного документу,  визнач, яке завдання ви повинні виконувати.·  Уважно прочитай текст підручника, документа.  Визначи про яку подію, факт іде мова.·  Встанови зв'язок між тестом підручника і документа: ·                      чи документ доповнює текст підручника; ·                      чи один з них поглиблює інформацію, що міститься в другому; ·                      чи один з них дає оцінку матеріалу, що викладає другий. · З'ясуй значення всіх понять, що містяться в текстах.·  Склади план відповіді на те запитання, отримав перед початком роботи,  об'єднавши інформацію тексту підручника і документа.·  Свою відовідь умовно поділи на частини, дай назву кожній і запиши.   Види роботи з текстом підручника як джерелом інформації ·                     читання мовчки або вголос; ·                     виписування дат; ·                     складання хронологічних таблиць; ·                     робота з термінами, географічними назвами, висновками; ·                     виписування імен історичних персоналій; ·                     відбір історичних фактів для доведення окремих суджень; ·                     формулювання  висновків  на основі  ·                     прочитаних фрагментів тексту; конспектування; ·                     складання плану чи тез. Схема аналізу історичного документу              Документ первинний (запис очевидця або учасника події) чи вторинний  (коментар чипереказ про подію з уст дослідника).             Відділіть у документі факти від коментарів та аналізуйте їх окремо. ·                     Хто автор цього документу? Чиї інтереси він захищає? ·                     Про що розповідається в документі? ·                      Яка сторона події чи явища замовчується? ·                     Коли написаний цей документ?  ·                     Як могли вплинути на нього автори, історичні події чи загальна ситуація в цей період? ·                     Де відбувалася подія, про яку йдеться в документі? ·                     Якими мотивами керувався автор документу? ·                     Як цей документ кореспондується з іншими свідченнями про ці факти, подію, явище чи процес?   Визначення хронологічних рамок подій, їх співвідношення.  Складання хронологічної таблиці·  Запиши в зошиті дати головних подій до кожної теми, запам'ятовуючи їх.·  При складанні хронологічної таблиці чітко записуй дату чи хронологічні рамки подій і точно формулюй їх назви (при цьому не забувай, до якої теми складається таблиця).·  Порівняй хронологічні таблиці з історії України і всесвітньої історії: ·                      знайди спільні чи близькі за часом дати; ·                     порівняй події; ·                      зроби висновки. Вміння висловлювати власну думку при обговоренні історичних питань,  усне рецензування відповідей інших учнів·  Уважно слухай відповідь товариша.·  Бери участь в обговоренні, доповнюй, виправляй помилки, неточності.·  Дай оцінку, наскільки повною була відповідь; чи вірно викладено факти, чи була відповідь послідовною.   Вимоги до плану · Планом повинен бути охоплений весь зміст тексту.  Нічого суттєвого не повинно бути пропущено.·  У заголовках не повинні повторюватись одні й ті ж думки.   Складання плану ·                     Уважно   прочитайте  назву теми плану, текст параграфу. ·                     Спробуйте засвоїти зміст матеріалу в цілому. ·                     Відберіть тільки той текст, який висвітлює тему, ·                      за якою потрібно скласти план. ·                     3апишіть головні,  на Ваш погляд, думки тексту – це і будуть орієнтовні пункти ·                      Вашого плану. ·                     Добре продумайте, сформулюйте й запишіть ці головні думки.  ·                     Це буде простий план теми. ·                     Якщо план складний, виділіть провідні (дві-три) ідеї та спробуйте ·                      перегрупувати матеріал таким чином, щоб він відповідав цим ідеям. ·                     3найдіть дані, які розкривають кожну з виділених вами головних ідей, ·                      і запишіть їх у вигляді підпунктів плану. ·                     Перевірте, чи розкриває план тему, чи є у ньому своя логіка ·                      й завершеність, яка дозволить Вам краще засвоїти матеріал. Пам'ятайте!  Структурно план поділяється на вступ, основну частину та висновки. Конспектування              Конспектування – це стислий виклад основного змісту прочитаного (почутого). ·                      Кілька разів прочитайте текст, постарайтеся засвоїти його зміст в цілому. ·                     Розділіть текст на окремі блоки (відносно самостійні частини). ·                     Зробіть аналіз кожної із частин, виділивши в ній головне. ·                     Сформулюйте тези і випишіть вислови, які їх аргументують. ·                     Запишіть основні положення та ідеї тексту або почутої інформації.  Характеристика пам'яток культури·  Визначити пам'ятку культури: літератури, музики,  образотворчого мистецтва, архітектури, скульптури.·  До якого історичного періоду відноситься та чи інша пам'ятка культури.·  Хто автор цієї пам'ятки?  Що тобі відомо про нього? · Назви характерні риси пам'ятки: тема; стиль та інше.·  Дайте оцінку пам'ятці (вклад в розвиток світової культури). Як скласти історичний портрет·  Познайомитись із історичним часом (епохою) в якому проходило життя  та діяльність (творчість) діяча.·  Визначити походження (стан) цієї людини.·  Як відбувалось становлення особистості історичного діяча  (родовід, дитинство, освіта, особисті якості й риси характеру).·  Прослідкувати та проаналізувати періоди його становлення як діча або митця.·  Які завдання визначала головними у своїй діяльності ця особистість.·  Визначити методи (шляхи реалізації) його діяльності.·  Назвати найбільш видатні його справи, яким цілям вони служили.·  Як ви оцінюєте його діяльність? · Зроби висновок (чи прогресивна роль цього діяча в історії).      Схема характеристики історичної особи ·                     Історичні умови,  виклики та вплив оточуючого  ·                     суспільного середовища на формування особистості історичної постаті.  ·                     Особистісні якості історичного діяча та умови їх становлення та формування. ·                     Цілі діяльності та можливості їх досягнення. ·                     Якими засобами та шляхами досягається поставлена мета. ·                     Основні результати діяльності історичної особи для регіону, країни чи світу. ·                     У чому значення діяльності цієї особистості. ·                     Яке Ваше ставлення до цієї особи як людини та як історичного діяча?     Узагальнення                          Узагальнення – визначення загальних, суттєвих ознак історичного явища  чи процесу, формулювання провідних понять чи ідей того,  що опрацьовано чи вивчено; узагальнення ґрунтується на аналізі та синтезі  та йде від простого до складного (від конкретного до абстрактного). ·                     Виділіть головне поняття в отриманому завданні. ·                     Перевірте, як Ви зрозуміли його зміст. ·                     Відберіть основні, типові факти з опрацьованого матеріалу. ·                     Проаналізувавши їх,  виділіть спільні риси. ·                     Сформулюйте провідну ідею, вектор розвитку явища чи процесу. Порівняння             Порівняння – це розумова операція, спрямована на встановлення рис схожості  та відмінності між певними історичними подіями, явищами чи процесами.  Етапами порівняння можуть бути: ·                      засвоєння об'єктів порівняння та їх запис; ·                      виділення критеріїв – споріднених суттєвих ознак об'єктів,  ·                     які порівнюються; це – найскладніша частина порівняння. ·                      Критерії порівняння – це своєрідний план спільних ознак тих  ·                     чи інших подій, явищ чи процесів. ·                     чітке формулювання й короткий запис змісту порівняння; ·                     порівняння об'єктів за кожним з критеріїв;стисле узагальнення та його запис.